Джеймс С. А. Корі - Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі

вона не зможе допомогти. Пракс вийшов, скрегочучи зубами від

гніву і безпомічності. Він прочекав у черзі дві години. Чоловіки, жінки та діти стояли, сиділи або спиралися об стінку. Хтось

плакав. Молода жінка з почервонілими очима курила цигарку

з марихуаною; запах горілого листя перебивав сморід від

тисняви тіл, дим звивався повз знак «НЕ КУРИТИ» на стіні.

Ніхто не заперечував. У всіх був стривожений погляд біженців, навіть у тих, хто тут народився.

Відтоді, як припинилися сутички, марсіянські та земні війська

повернулися на свої позиції. Між ними житниця зовнішніх

планет обернулася на пустище, а всі голови на станції думали

про одне: як звідти забратися.

Спершу два ворожих війська заблокували порти, але скоро

залишили поверхню супутника заради безпеки своїх кораблів, й усю силу паніки і страху на станції вже неможливо було

стримати. Кілька пасажирських кораблів, яким дозволили зліт, були забиті тими, хто намагався забратися подалі. Платня за

проїзд залишала порожніми кишені тих, хто роками працював

найбільш

високо оплачуваними

матеріалознавцями

поза

межами Землі. Біднішим залишалося вислизати на вантажних

дронах, крихітних яхтах чи навіть у скафандрах, прив’язаних до

перероблених рам, які випускали у напрямку Європи в надії на

порятунок. Паніка гнала їх від одного ризику до іншого, поки

вони не опинялися в іншому місці або у могилі. Навколо постів

охорони, навколо портів, навколо покинутих барикад, що

влаштували Марс і ООН, коридори кишіли людьми, які

вишукували те, що могло здатись їм безпечним.

Якби ж тільки Пракс був із ними!

Натомість його світ поринув у певний ритм. Він прокидався

у своїх покоях, бо на ніч завжди йшов додому, щоби бути там, якщо Мей повернеться. Він їв те, що міг знайти. Останні два дні

виснажили його особисті запаси, але кілька декоративних

рослин на алеях були їстівними. Все одно йому не хотілося їсти.

Потім Пракс перевіряв знайдені тіла.

Протягом першого тижня лікарня вела відеотрансляцію із

загиб лими, щоб їх можна було ідентифікувати. Відтоді йому

доводилося йти й дивитися на справжні тіла. Він шукав дитину, тому йому не треба було переглядати більшість жертв, але його

нервам вистачало й цих. Двічі йому траплялися трупи, достатньо понівечені, щоб ними могла виявитися Мей, але на

першому був «укус лелеки» ззаду на шиї, а другий мав нігті на

ногах іншої форми. Ті мертві дів чата були трагедією когось

іншого.

Коли він упевнювався, що Мей нема в списку загиблих, то

вирушав полювати. Першого ж вечора після її зникнення він

дістав свій планшет і склав список. Зв’язатися з тими, хто

тримає офіційну владу: охорона, її лікарі, армії обох сторін.

Зв’язатися з тими, у кого може бути інформація: інші батьки

з дитсадка, інші батьки з групи медичного забезпечення, її мати.

Перевірити улюблені місця: дім її найліпшої подруги, її

улюблені парки із загальнодоступних, кондитерська з лаймовим

шербетом, який вона завжди просила. Перевірити місця, де

можна замовити для сексу вкрадених дітей: список барів

і борделів з кешованої копії довідника по станції. Оновлений

довідник був у системі, але вона досі не працювала. Щодня він

викреслював зі списку, скільки міг, а коли не залишалося нічого, починав спочатку.

Список перетворився на розклад. Що два дні він ходив у Центр

безпеки, чергуючи це з розмовами із солдатами Марса чи ООН, котрі погоджувались із ним поговорити. Парки вранці після

перевірки знайдених тіл. Найкраща подруга Мей і її родина

вибралися, тому там перевіряти нічого. Кондитерська вигоріла

під час бунтів. Найважчим було знайти її лікарів. Докторка

Астріґан, її педіатриня, зітхала всюди, де потрібно, і пообіцяла, що зателефонує йому, якщо почує щось — а згодом, коли він

зайшов до неї через три дні, зовсім забула про їхню розмову.

Хірург, який займався дренуванням абсцесів уздовж її хребта, коли Мей уперше поставили діагноз,