Джеймс С. А. Корі - Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі

Тому, звісно, вона прийшла, розкривши обійми.

Митний інспектор чекав на них, коли вони вийшли зі шлюзу.

Худий, як тріска, з вродливим обличчям і овальною лисою

головою. Його супроводжували двоє чоловіків у типовій формі

охоронців з тазерами в кобурах.

— Вітаю, моє прізвище Ведас. Я — митний інспектор

одинадцятого порту, майданчики від А14 до А22. Вашу

декларацію, будь ласка.

Наомі, знову граючи капітана, вийшла вперед і сказала:

—

Ми

передали

декларацію

вашому

посту

перед

приземленням. Я не...

Голден помітив, що в руках у Ведаса не було офіційного

планшета для огляду вантажів, а форма на охоронцях не

належала адміністрації порту Ганімеда. Ним пробігся холодок

від незграбної афери, яку вони от-от мали розіграти. Він

підійшов і заспокійливо підняв руку.

— Капітанко, я все владнаю.

Митний інспектор Ведас оглянув його з голови до п’ят

і поцікавився:

— А ви хто?

— Можете до мене звертатися пан Мене-Не-Обдуриш.

Ведас насупився, а двоє охоронців підсунулися ближче. Голден

посміхнувся, потягнувся за спину й під куртку і вихопив великий

пістолет. Він тримав його біля ноги, спрямованим до землі, але

вони все одно відійшли назад. Ведас зблід.

— Знаю я, як працює цей ваш шмон, — продовжував Голден. —

Ти просиш подивитися нашу декларацію. Потім кажеш нам, які

товари ми внесли «помилково». І поки ми повторно передаємо

вашому постові нашу щойно виправлену декларацію, ти і твої

посіпаки забираєте найжирніше та продаєте на, я гадаю, активному чорному ринку їжі і ліків.

— Я офіційна посадова особа станції Ганімед, — пискнув

Ведас. — Гадаєте, мене залякає ваша зброя? Я скажу, щоб вас

затримала служба безпеки порту і вилучила весь ваш корабель, якщо думаєте...

— Та не збираюся я тебе залякувати, — урвав його Голден. —

Але мені вже в печінках сидять ідіоти, які наживаються на

стражданнях, і я зніму тягар із грудей, дозволивши моєму

великому другові Еймосу забити тебе до півсмерті за те, що ти

крадеш їжу та ліки у біженців.

— Не так залякування, як психологічне розвантаження, —

дружньо повідомив Еймос.

Голден кивнув у бік Еймоса.

— Наскільки тебе сердить те, що він хоче вкрасти у біженців, Еймосе?

— Просто бісить, капітане.

Голден поплескав пістолетом по стегну.

— Зброя тут тільки для того, щоби твоя «служба безпеки» не

втручалася, поки Еймос ладнатиме свої проблеми з гнівом.

Пан Ведас, митний інспектор одинадцятого порту, майданчики

від А14 до А22, розвернувся і побіг, наче від цього залежало його

життя, а найманці Ведаса чкурнули слідом.

— Тобі це сподобалося, — мовила Наомі.

Її погляд був дивним, наче оцінював. Її голос балансував між

засудженням і констатацією факту.

Голден заховав пістолет.

— Ходімо з’ясовувати, що тут в біса трапилося.

Розділ сьомий. Пракс

Центр безпеки розміщувався на третьому рівні під землею.

Ошатні стіни й автономні джерела живлення здавалися

предметами розкоші, порівняно з голою кригою деінде на

станції, але насправді це були важливі сигнали. Подібно до того, як деякі рослини сповіщали про отруйність яскравим листям, центр безпеки показував свою неприступність. Неможливості

продертися через лід і викрасти друзів або коханих з ізолятора

було замало. Потрібно було, щоб усі знали, що це неможливо —

лише з одного погляду — інакше хтось спробує це зробити.

За всі роки на Ганімеді Пракс бував там лише одного разу, та

й тоді тільки як свідок. Як той, хто мав допомогти закону, а не

шукати помочі у нього. Він приходив дванадцять разів за

останній тиждень, чекаючи у довгій, безнадійній черзі, він

метушився і боровся з майже непереборним відчуттям, що має

бути деінде і займатися чимось, навіть якщо не знав, чим саме.

— Вибачте, докторе Менґу, — сказала жінка за стійкою

інформації для громадян через товсте скло, посилене дротяною

сіткою.

Вона здавалася втомленою. Більш як втомленою, навіть більш

як виснаженою. Остовпілою. Мертвою.

— Сьогодні теж нічого.

— Я можу з кимось поговорити? Має бути спосіб...

— Вибачте, — повторила жінка, і її погляд ковзнув повз нього

до наступної відчайдушної,