Джеймс С. А. Корі - Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі

Не хочеш знову стати капітаном? — спитала Наомі. —

Відстійна посада.

* * *

— Вежа Ганімед, я «Сновида», повторюю запит на

призначення майданчика, — повідомила Наомі. — Нас

пропустив патруль ООН, і ви вже три години тримаєте нас на

низькій орбіті.

А вимкнувши мікрофон, додала:

— Козли.

Голос, який відповів їй, відрізнявся від того, що не давав їм

дозволу на посадку останні кілька годин. Цей звучав старше і не

так роздратовано.

— Вибачте, «Сновида», ми впишемо вас у розклад, коли це

стане можливо. Але останні десять годин у нас безперервні

вильоти, і нам треба відпустити ще десятки кораблів, перш ніж

почнемо дозволяти посадки.

Голден увімкнув свій мікрофон і поцікавився:

— Ми розмовляємо з начальником зміни?

— Так. Старший диспетчер Сем Снеллінґ, якщо ви збираєтеся

подавати скаргу. Снеллінґ, з двома «л».

— Ні-ні, — відповів Голден. — Жодних скарг. Ми бачили, як

відлітають кораблі. Вони з біженцями? Враховуючи їхні

розміри, схоже, що супутник залишає половина мешканців.

— Ні. Кілька чартерних рейсів і комерційних лайнерів справді

вивозять людей, але кораблі, які летять зараз — переважно

продовольчі вантажні борти.

— Продовольчі?

— Ми відправляємо майже сто тонн їжі на день, і через бої

багато з цих вантажів застрягло на поверхні. Тепер, коли війська

пропускають людей, вони вирушають, щоб виконати свої

доставки.

— Стривайте-но, — здивувався Голден. — Я чекаю дозволу на

приземлення з продовольчою допомогою для голодних жителів

Ганімеда, а ви відпускаєте сто тонн їжі із супутника?

— Ближче до п’ятисот тонн, враховуючи затримку, — мовив

Сем. — Але це не наша їжа. Більша частина виробників їжі на

Ганімеді — корпорації, якими керують з інших планет. У ці

вантажі вкладено чимало грошей. Щодня, поки вони тут

простоювали, люди втрачали значні статки.

— Я... — почав Голден, але затнувся і просто сказав: — Кінець

зв’язку.

Голден розвернув крісло і подивився на Наомі. Вираз її

обличчя неможливо прочитати — а це значило, що вона так

само розлючена.

Еймос, який ледарював біля інженерного пульта і жував

яблуко, поцуплене з гуманітарної допомоги, запитав:

— І чого ти дивуєшся, капітане?

Через годину їм дали дозвіл на посадку.

* * *

Що з низької орбіти, що під час спуску поверхня Ганімеда

здавалася такою самою, як завжди. Супутник Юпітера навіть

у свої кращі часи був пустелею сірої силікатної породи і трохи

менш сірої замороженої води, і був увесь укритий кратерами та

миттєво замерзлими озерами. Він скидався на бойовище

задовго до того, як пращури людства вперше вилізли на суху

землю.

Але люди, винахідливі й старанні в царині руйнування, знайшли спосіб залишити свій слід. Наприкінці довгої чорної

борозни-шраму Голден помітив схожі на скелет уламки есмінця.

Ударна хвиля від падіння розвалила менші куполи в радіусі

десяти кілометрів. Крихітні рятувальні кораблі миготіли над

кістяком, шукаючи не стільки уцілілих, скільки крихти

інформації чи технологій, які не мали потрапити до ворожих

рук.

Найбільшою помітною втратою було повне руйнування одного

з велетенських тепличних куполів. Сільськогосподарські куполи

були гігантськими спорудами зі сталі та скла, під якими

ретельно обробляли землю, скрупульозно виводили культури

і доглядали за ними. Видовише купола, розчавленого

металевими уламками орбітального дзеркала, навівало шок

і розпач. Спеціально виведені культури вирощували в куполах, щоб годувати зовнішні планети. Під куполами вершили

найвищі агрономічні здобутки в історії людства. А орбітальні

дзеркала були дивом техніки, яке створювало для цього умови.

Зіштовхнути одне з іншим і залишити руїни лежати здалося

Голдену по-дурному недалекоглядним — наче випорожнятися

у власне джерело води, щоб ворогу не було звідки пити.

На той час, коли «Сновида» поставив свої скрипучі кості

спочивати на призначеному посадковому майданчику, Голден

більше не міг терпіти