Джеймс С. А. Корі - Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі

Здається, таки фліртує». Еймосова гримаса могла означати

будь-що.

Лейтенант увів щось на своєму планшеті та продовжив:

— Білки, добавки, очищувачі води й антибіотики. Можна

швиденько подивитися?

— Так, лейтенанте, — сказала Наомі, показуючи у бік люка. —

За мною.

Вона вийшла, повівши за собою офіцера ООН і двох

піхотинців. Інші четверо стали біля шлюзу в стійку, як варта на

чатах. Еймос штовхнув Голдена ліктем, щоби привернути увагу, і сказав:

— Як діла, пацани?

Піхотинці його проігнорували.

— Я тут базікав з друзякою, казав так: «Б’юсь об заклад, ця

наворочена жерстяна броня жахливо перетискає пах тим

пацанам».

Голден заплющив очі й почав надсилати телепатичні

повідомлення, щоб Еймос замовкнув. Не спрацювало.

— Ці ваші техно-штуки-дрюки всюди ременями підхоплено, й одне, що не мож’ зробити в ній — яйця почухати. Або, боронь

Боже, перекоситься щось у тебе, і треба пошарудіти

причандалами, щоби вивільнити їх із полону.

Голден розплющив очі. Тепер усі піхотинці витріщалися на

Еймоса — але мовчки і стоячи на місці. Голден перемістився

в дальній кут коридору і спробував у нього втиснутися. Ніхто

навіть не зиркнув у його бік.

— Ну так от, — продовжував Еймос голосом, сповненим

товариськості. — У мене є теорія, і сподівався, ви, пацани,

заповните пробіли.

Найближчий із піхотинців зробив уперед пів кроку, але нічого

більше.

— Згідно з моєю теорією, — вів далі Еймос, — щоб уникнути

цієї всієї колотнечі, вони просто відрізають усі ті частини, якими

ви за броню чіпляєтеся. Заодно і сплять спокійніше, знаючи, що

ви тепер не настільки охочі тарабанити один одного довгими

холодними ночами в каютах.

Піхотинець ступив іще крок, і Еймос одразу ж теж підступив

ближче, щоби скоротити відстань. Його ніс був так близько до

броньованого шолома піхотинця, що подих затуманював скло.

Еймос мовив:

— Тож скажи мені чесно, Джо. Зовні костюм повторює

анатомію тіла, так?

Запала довга, напружена тиша, яка нарешті перервалася, коли

хтось прочистив горло біля люка, і лейтенант увійшов

у коридор.

— Якісь проблеми?

Еймос посміхнувся і зробив крок назад.

— Ні. Просто знайомлюсь із чудовими чоловіками та жінками, на платню яким ідуть мої податки.

— Сержанте? — звернувся лейтенант.

Піхотинець став на місце.

— Ні, пане ел-те. Проблем нема.

Лейтенант обернувся і потиснув Наомі руку.

— Капітанко Естанціє, було дуже приємно. Скоро вам

повідомлять про дозвіл на посадку. Я впевнений, що жителі

Ганімеда будуть вдячні за товари, які ви привезли.

— Раді допомогти, — відповіла Наомі й подарувала молодому

офіцерові блискучу усмішку.

Коли загін ООН відстикувався від шлюзу й відлетів у своєму

човникові, Наомі зробила глибокий видих і почала масажувати

щоки.

— Якби довелось усміхатися хоч на секунду довше, у мене

щоки порвалися б.

Голден ухопив Еймоса за рукав.

— Що. За. Херню, — процідив Голден крізь стиснуті зуби, — ти

витворяєш?

— Га? — поцікавилася Наомі.

— Поки тебе не було, Еймос із усіх сил намагався розлютити

піхотинців. Дивно, як вони не застрелили його і мене заразом.

Еймос поглянув на руку Голдена, яка досі стискала його плече, але не спробував вирватися.

— Кеп, ти чувак добрий, але контрабандист із тебе гівняний.

— Га? — перепитала Наомі.

— Капітан так нервувався, що навіть я запідозрив: у нього щось

на думці. Тож я відволікав піхотинців, поки ти не повернулася.

Ну і так, вони не стріляють, якщо ти їх не торкнешся або не

дістанеш зброю. Ти ж служив у флоті ООН. Не забув

розпорядження?

— Отже... — почав Голден.

— Отже, — урвав його Еймос. — Якщо лейтенант їх запитає про

нас, вони розкажуть про засранця-механіка, який допік їм до

живого, а не про зашуганого чувака з облізлою бородою, котрий

усе тулився в куток.

— От бляха! — вилаявся Голден.

— Ти чудовий капітан і прикриєш мене в будь-якій перестрілці.

Але злочинець із тебе нікудишній. Ти просто не вмієш грати

нікого, крім самого себе.

—