Джеймс С. А. Корі - Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі

на крок до смерті. Але він провів

останні двадцять років свого життя, перевозячи їжу з Ганімеда

на Цереру, і реєстр покаже його як регулярного гостя супутника

Юпітера — як корабель, котрий прибув із гуманітарним

вантажем. Фред думав, що, зважаючи на часті відвідини

Ганімеда, його могли би просто пропустити без огляду повз

митницю або блокаду.

Схоже, ця думка виявилася надто оптимістичною.

Коли Голден прибув, Наомі сиділа пристебнута до одного

з пультів керування. На ній був такий самий зелений

комбінезон, як і на ньому, а на кишені ім’я — «Естанція». Вона

посміхнулася й підкликала жестом, щоб він подивився на її

екран.

— Це та група кораблів, які перевіряють усіх перед

приземленням.

— Чорт! — вилаявся Голден, збільшуючи зображення

телескопа, щоб розгледіти корпуси й розпізнавальні знаки. —

Точно кораблі ООН.

Щось невелике переміщалося по картинці від одного

з кораблів ООН до важкого вантажного судна, яке наразі було

першим у черзі.

— А це схоже на човник інспекторів.

— Що ж, добре, що ти місяць не доглядав за собою, — гмикнула

Наомі, смикаючи Голдена за жмут волосся. — Цю кучму на

голові й страховидну бороду навіть твої мами не впізнають.

— Сподіваюся, вони не найняли моїх мам, — відповів Голден, силкуючись відповісти так само легковажно. — Я попереджу

Еймоса, що вони скоро будуть.

* * *

У короткому, заповненому шафками коридорі прямо біля

внутрішнього шлюзу Голден, Наомі та Еймос чекали, поки

інспектори закінчать стикування. Свіжовипраний капітанський

однострій і магнітні черевики робили Наомі високою та

рішучою. Капітанка Естанція керувала «Сновидою» десять

років, доки напад піратів не забрав її життя. Голден вважав, що

Наомі — вдала, королівська заміна.

За нею стояв Еймос у комбінезоні з нашивкою старшого

механіка і знудженим виглядом. Навіть за мікрогравітації на

їхній поточній орбіті навколо Ганімеда здавалося, що він

горбиться. Голден із усіх сил старався імітувати його позу

і майже злий вираз обличчя.

Шлюз завершив цикл, і внутрішні двері розчахнулися.

Шестеро піхотинців у бойовій броні та молодший лейтенант

у біокостюмі забрязкали магнітними підошвами. Лейтенант

кинув оком на екіпаж і звірив їх із чимось на своєму планшеті.

Він мав такий самий знуджений вигляд, як і Еймос. Голден

припустив, що нещасний молодший офіцер застряг на цьому

паскудному завданні й мусить весь день літати з одного корабля

на інший — тож, мабуть, так само, як і вони, дуже поспішав

закінчити.

— Ровена Естанція, капітанка і головна власниця

зареєстрованого на Церері вантажного судна «Плакучий

Сновида».

Це було не запитання, але Наомі відповіла:

— Я.

— Мені подобається ім’я, — сказав лейтенант, не відриваючи

погляду від свого планшета.

— Перепрошую?

— Ім’я корабля. Воно незвичне. Присягаюся, якщо ще раз

піднімуся на корабель, названий на честь чиєїсь дитини або

дівчини, з якою вони розсталися після тих казкових вихідних на

Титані, то почну штрафувати за повну відсутність креативності.

Голден відчув, як напруга підкрадається по хребту, від

попереку до потилиці. Може, цього лейтенанта і нудило від

роботи, але він був розумним та спостережливим — і давав їм

зрозуміти це заздалегідь.

— Ну, цей названий на згадку про три тужливі місяці, котрі

я провела на Титані, коли він мене кинув, — Наомі усміхалася. —

Мабуть, воно і на краще, а то я збиралася назвати корабель на

пам’ять про свою золоту рибку.

Лейтенант раптово підняв здивоване обличчя, а тоді засміявся.

— Дякую, капітанко. Сьогодні я сміюся вперше. Усі інші

всираються, коли бачать нас, а цим шістьом шматкам м’яса, —

він вказав на піхотинців за своєю спиною, — хімічно видалили

почуття гумору.

Голден поглянув на Еймоса. «Невже