Лариса Лешкевич - Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич

– Ти щось пам'ятаєш? – озирнувшись на всі боки, пошепки запитала Карина.

Ледве дочекавшись перерви між парами, вона схопила Гайю за руку і потягла в затишний куточок  за їдальнею, де розташовувалося невелике вікно, що виходило на спортивний майданчик.

– Ні, майже нічого, – відповіла Гайя, обережно торкаючись долонею прохолодного скла.

– А я пам'ятаю тільки, що так чудово було, як ніколи у житті! – промовила Карина і легенько зітхнула, – Шкода, що не можна повторити!

– А мені здається, це був сон… – повільно сказала Гайя і кінчиком вказівного пальця, ледве торкаючись поверхні, малювала на вікні першу літеру  імені.

Вона анітрохи не лукавила. Усі яскраві відчуття, що наповнювали душу, померкли і віддалилися. Навіть обличчя Тешеба бачилося невиразно, доводилося робити неймовірні зусилля, щоб повернути  у  пам’ять хоча б нечіткий відбиток його рис.

Вона розуміла: з нею сталося щось дивовижне, що змінило її життя, але спогади лопалися і розпадалися на уламки, заповнюючи серце безліччю яскравих, хвилюючих пазлів, в яких дівчина  зовсім  заплуталася, які ніяк не могла зібрати воєдино.

– Кажуть, що спочатку нічого, а потім починають долати туга, пристрасть, сни всякі і  нестримні бажання… Дуже важко з цим впоратися і  інший чоловік  тут не допоможе. Такі ось млинці у сметані… Ти отримала подаруночок? – запитала Карина, і обличчя її загорілося.

– Так! – відповіла Гайя, зосереджено дивлячись на небо, в якому плавала біляста, майже злита з денною блакиттю, пляма місяця.

Місяць! Де вона його  бачила? Причому зовсім нещодавно! Яскравий, величезний, золотий, він наче вогонь палав  в якійсь чорній неймовірній глибині.

– І я отримала… дорогий-дорогий, красивий! – Карина наблизила розчервоніле личко до вуха подруги, – Я, знаєш, боялася трохи, адже колись, ми з однією дівчинкою розважалися… ну, там пестили одна одну, і я боялася, а раптом вона мені пальцями щось пошкодила… але все обійшлося і  кров була…

– Так! – знову сказала Гайя, занурена у свої думки.

Карина ляснула її по плечу і  вигукнула з досадою:

– Ну що ти, Гайко, двох слів з тебе не витягнеш!

– Так не можна  ж розповідати, – Гайя здригнулася – наче прийшла до тями.

–   Ой та годі вже! Між нами можна. Ніхто ж не дізнається! – Карина ще раз озирнулася.

Поблизу – нікого, а коридор перед їдальнею проглядається так, що не має можливості підлухати непомітно.  

До того ж вони зараз у звичайній школі, навіть якщо хтось і почує, все одно не зрозуміє, вирішить, що у дівчат просто буйна фантазія.

– У тебе теж були очі весь час зав'язані?

–  Так, весь час, –  сказала Гайя.

Вона не була впевнена, що все те, що  з нею сталося – сталося насправді. 

Пазли мішалися абияк і складалися в дивні, зовсім химерні картинки.

– Вони, напевно, гарні, – Карина мрійливо зітхнула, – шкода, що я не побачила свого,  тільки  голос чула…

– Він говорив із тобою?

– Не зі мною, з кимось у глибині замку, зовсім недовго.

– То ти в замку була? – трохи пожвавішала Гайя.

– Ага! У такому похмурому, але затишному. Але не знаю, де цей замок – назовні не виходила. А ти?

– І я у замку…

– Помітила, як на нас на відьомських курсах всі дивилися? Поважно так, запобігливо, а вчителі… такі попереджувальні, слово зайве сказати побоювалися! Адже ми тепер особливі.

– Так, особливі, – байдуже кивнула Гайя.

– Ти добре почуваєшся? – стривожено запитала Карина, стиснувши холодні пальці подруги, – Ти якась дуже бліда, і очі ...

– А з чого ти взяла, що той, хто говорив у глибині замку, був саме він? – раптом запитала Гайя.

– Ну не знаю… відчула, – відповіла Карина, і її дихання почастішало. – Дуже гарний був голос, отож  і я й уявила…

Вона  не домовила. По коридору  прямо на них, квапливим кроком, йшла вчителька історії.

– Ось ви де ховаєтесь! – вона схвильовано замахала рукою, – Гайє, за тобою батько приїхав. Чекає в кабінеті директора.

– Що трапилося? – спитала та  здивовано і злякано.

Батько ніколи не забирав її зі школи посеред навчального дня. Серце страшно стукнуло і зупинилося.

–  Звідки мені знати! Мабуть, щось дуже важливе! Ну иди ж, иди!

Карина кинулася слідом за подругою, палаючи від цікавості.