Лариса Лешкевич - Від вічного кохання лише неприємності, Лариса Лешкевич

Закривши собі очі, позбавивши себе зору, Боги і Богині навмання вибирали пару на три дні, щоб любити одне одного, поки триває повний місяць. Від зробленого вибору не можна було відмовитись.

Після того, як місяць починав втрачати свою силу, пари, за традицією, розлучалися, але не завжди.

Тешеб як раз і народився від такого союзу: мати – богиня іншого світу, батько – верховний бог із Шумеру.

Тешеб бачив, як змінюються епохи, змінюються люди. Життя на землі ставало простішим і від цього – нуднішим навіть для безсмертних. У справи людей вони тепер майже не втручалися і своїх порядків їм не нав'язували, війни, стихійні лиха та епідемії не зупиняли, надавши людям шанс самим розгрібати свої проблеми.

Походження дозволяло Тешебу вільно переміщатися між світами, але він залишався на Землі і жив як звичайний мільярдер: володів замками, островами, елітними стайнями та іншим дорогим майном. Добував дорогоцінне каміння і розводив коней. 

Майже ніде не з'являвся особисто – для всього мав своїх представників серед людей. Носив рвані джинси, прості футболки, важкі черевики та темні окуляри, що приховують очі. Водив ексклюзивні потужні машини. 

Уникав стосунків з людськими дівчатами,  а вибирав подібних до себе, чим дуже веселив Сіна, який мав особливу слабкість до жінок людського роду і казав, що у них, на відміну від розбещених відьом, набагато менше дивних забаганок…

Тешеб стояв біля відкритого вікна спальні, ловлячи на обличчя потоки вологого повітря.

Місяць все ще поливав стіни замку чистим і повним світлом. Темно-сіре небо м'яко огортало ліс на горизонті, скрадуючи його нерівний зазубрений край. Крізь швидкі хмари спалахували мерехтливі зірки. Надсадно і протяжно закричав якийсь птах з лісу, ще більше збуджуючи глуху тугу, що лежила на серці.

Тешеб зачинив вікно і обернувся. У дверях стояла Веста. Вона поміняла постіль, прибрала у ванній і обкурила спальню так, що й сліду Гайї в ній не залишилося. 

Тепер  помічниця  стояла в дверях і дивилася на Тешеба так,  наче прагнула прочитати  найпотаємніші його думки.

– Я передумав щодо подарунків, – повільно промовив Тешеб, – Дівчинка професійно займається виїздкою. Відійшли їй пару рожевих ахалтекінців із моєї стайні.

Веста миттєво приборкала злість, що піднялась, наче волна цунамі, і заперечила меланхолійно:

– Чи не надто багато уваги? Кольє, яке вона отримала, можна розділити на півсотні маленьких відьом, а тут такі дорогі коні! Краще відійшли їх тій амазонці-танцівниці, яку ти відкинув геть!

– Ще хочу подарувати їй маєток, але поки що не вирішив, де саме.

–  Тешебе! Її батько і так непристойно багатий!

– Батько нехай дарує своє, а я – своє.

– Та що в ній такого  особливого? Тут були дівчата кращі і красивіші, але ти втрачав до них інтерес вже до кінця останньої ночі!

Він  мовчки, байдуже знизав плечима.

Веста повільно наблизилася до нього і поклала долоні йому на груди.

– Забудь про неї… Я обіцяю, що зумію зняти чари, які ти так необережно наклав! Знайду засіб, не тут, так в іншому світі! – і опустилася на підлогу, до його ніг, – Дозволь мені відволікти тебе від порожніх думок...

Тешеб мало не відкинув її  від себе, але стримався і знехотя поступився, не хотів ображати Весту – всерозуміючу, віддану помічницю, яка любила його давно, беззавітно і не просила нічого натомість.

Він віддався її досвідченим поцілункам та вмілим рукам, і несподівано йому згадалися інші поцілунки: несміливі, але жадібні, допитливі...  

Відчуття після пестощів  залишилися неприємні і  болючі.

Веста швидко зрозуміла: Тешеб не насолоджується, а просто терпить зараз її ласку. Але вона мстиво довела почате до завершення і відсторонилася, поправляючи руді пасма, що спустилися на обличчя.

– Нехай через три дні Гайю знову привезуть до мене, – холодно сказав Тешеб, застібаючи пояс на джинсах.

– Що? – Веста подумала, що не дочула.

– У гірський маєток. Там їй більше сподобається.

– Як довго ти хочеш її тримати при собі?

– Поки що вона не заспокоїться.

– Але Тешебе…

Веста, продовжуючи стояти навколішки, розгублено дивилася на нього знизу вгору.

–  Я сказав тобі, що ти мусиш робити!

Веста схилила голову на знак покори:

– Отримаєш її за три дні.