Олег Криштопа - 10 успішних компаній. Нова якість підприємництва в Україні, Олег Криштопа

пощастило більше, бо він погано слухав учителів. Звиклі лише до свого матеріалу — прикарпатської глини, — вчителі розказували учням постулати, які виявилися геть непридатними, коли з економічних міркувань довелося змінити глину на іншу — зі Слов’янська.

Тож і Антонові, і Богданові довелося вчитися практично з нуля. Методом наукового тику — тобто проб і помилок. Врешті, саме так робляться й відкриття. Після всіх експериментів Микитюки навчилися випалювати свої вироби за 5 годин. Технологи як з України, так і з Польщі тільки руками розводять, бо їх вчили, що цей процес має займати мінімум 12 годин.

 

СЕКРЕТИ УСПІХУ: ЗАВЖДИ ПРОБУВАТИ ЩОСЬ НОВЕ

Простий і зрозумілий сайт, активність у соцмережах та сарафанне радіо дуже швидко зробили «TapLap» популярною керамікою. Їхні вироби замовляють ресторани і крамниці Львова, Києва, Харкова, Дніпра, Одеси. А нещодавно прийшли замовлення і з-за кордону. Останнє — викликає в мене усмішку: фонтан для котів. Керамічна мисочка, в якій кріпиться невелике підвищення. Всередині міні-помпа, завдяки якій вода постійно циркулює. Так у котиків завжди свіжа, збагачена киснем вода. Для України — витребенька, на Заході — писк моди.

 

СЕКРЕТИ УСПІХУ: КЛІЄНТООРІЄНТОВАНІСТЬ

Тож у «Покутської кераміки» два основні напрямки: класична етнокераміка і глазуровані вироби «TapLap». Перша популярніша на Заході України та в Києві, друга — переважно у великих містах безвідносно до регіону. Втім, різниця не тільки у зовнішньому вигляді, а й у ціні. Звичайне «молочне» горнятко коштує 30 гривень. Його може дозволити собі кожен. А от таке ж, але глазуроване — уже під 200 гривень. Погодьтеся, трохи інший ціновий сегмент. Під споживача доводиться підлаштовуватися. Наприклад, одна з мереж ресторанів замовила тарілки. Показали прообраз, який знайшли в інтернеті, й запитали: чи можете таке зробити? Спробували — вийшло.

 

ДЕСЯТЬ ТИСЯЧ ВИРОБІВ У МІСЯЦЬ: БАГАТО ЧИ МАЛО?

Коли на початках своєї роботи Микитюки могли зробити і продати кілька десятків виробів за місяць, то зараз обсяги зовсім інші: десять тисяч одиниць! Але рости далі — складно.

— У нас все досить кустарно, — зізнається Богдан.

Замовник фонтанів для котів хоче, щоб «Покутська кераміка» виробляла тисячу таких виробів у місяць. Це вже складно. Не вистачає ні ресурсів, ні обладнання.

Одна з проблем — саморобні печі. Заводська піч коштує приблизно двадцять п’ять тисяч євро. А Микитюки спромоглися зробити самі щось подібне за чотирнадцять тисяч гривень. У п’ятдесят разів дешевше! Але при цьому все ж є падіння і якості, і швидкості роботи.

— Це все одно що вдома сам собі взяв і склав машину, — сміється Богдан. — Є чотири колеса, мотор, їде, але, звісно, заводська краще.

Керамічне обладнання дуже дороге. Наприклад, гіпсові форми. Ті самі, що і в стоматологів.

Микитюки поволі з аматорів перетворюються на професіоналів. Їздять за досвідом у Європу, вчаться на ходу.

 

КОНКУРЕНЦІЯ

Конкуренція — є! Принаймні так стверджує Богдан Микитюк. Щоправда, головне її джерело — за тисячу кілометрів. У Слов’янську. Один із майстрів, який працював у «Покутській кераміці», сам родом звідти, оповідав, що раніше в місті на Донеччині ледь не в кожному дворі займалися гончарством. Аж на такому рівні традиції не збереглися, але Слов’янськ і досі виготовляє велику кількість керамічних виробів. А от саме на Заході України великих виробників нема. Поодинокі майстри-кустарники. І все. Тож ніша майже незайнята.

 

«БІРЮЗОВА КОМПАНІЯ»

— А яка форма організації підприємства? — питаю я в Михайла Микитюка.

— Чи чули ви про «бірюзові компанії»? — відповідає він питанням на питання.

— Ні...

— Це ідея самоуправління.

«Бірюзові компанії», вони ж — організації майбутнього, вперше згадано в книжці Фредеріка Лалу 2014 року. Озираючись у минуле, він наводить 5 типів організацій: імпульсивна (вовча зграя), конформістська (армія або церква), конкурентна (машина), плюралістична (сім’я) й еволюційна (живий організм). Саме останні, мовляв, і є організаціями майбутнього. Їхня основна особливість — це самоорганізація. «Бірюзові компанії» перейшли від «пірамід» до «мереж». Від жорстких ієрархій з контролем керівника до розподіленої структури і роботи в командах. Співробітники сприймаються як особистості, а не інструменти. Не люди підлаштовуються під інструкції, а навпаки. Врешті, місія таких компаній не є чимось незмінним, нав’язаним згори, а визначається самим персоналом компанії.

Такі компанії вже існують у світі. Найвідоміший приклад — американська «Patagonia», яка виробляє альпіністське спорядження. Звісно, у теорії Лалу є і критики, які називають її утопічною та навіть комуністичною. Однак саме на таку модель компанії орієнтується «Покутська кераміка». Причому без утопічних уявлень.

 

БЕЗ ПОДАТКОВОЇ