Олег Криштопа - 10 успішних компаній. Нова якість підприємництва в Україні, Олег Криштопа

брат Богдана Антон Микитюк дуже хотів бути гончарем. Щойно зайшов у майстерню Косівського інституту, як сказав: це моє. Але от з навчанням не залагодилося. Його роботи ставили у приклад: як не треба робити. Антон був найгіршим серед 33 учнів. «Двієчником був», — сміється Богдан. Ніхто з учителів у нього не вірив. Інший би все покинув і здався, але не Антон. Допоміг і батько. Безвихідь змусила. Власне у момент, коли про це говоримо, заходить і він — батько Михайло Микитюк. Великий чоловік з довгими сивими вусами.

— Я тоді працював журналістом у районній газеті.

У зв’язку з політичними подіями і моєю активною позицією довелося піти.

Тож і запропонував синові «почати щось робити». Першим цехом був гараж. Працівники — Антон, тато і мама. Ринок збуту — сусіди, а згодом базари. Крок за кроком, день за днем кількість замовлень збільшувалася. 6 червня 2010 року Антон Микитюк зареєструвався підприємцем, і власне цей день сім’я Микитюків і вважає за старт свого бізнесу.

 

СЕКРЕТИ УСПІХУ: НЕ БРАТИ КРЕДИТІВ

За якийсь час батьківського гаража вже не вистачало. Постало питання приміщення. Так і знайшлися гаражі, в яких підприємство розміщується й досі. Добудували ґаночок, зробили дерев’яні перекриття, збільшивши корисну площу, встановили печі — і пішло-поїхало. От тільки трохи прорахувалися зі складом. Він на третьому поверсі, тому відвантажувати продукцію, м’яко кажучи, не дуже зручно.

— Не по фен-шую, як у Європі, але маємо, що маємо, — сміється Богдан.

Один із секретів успіху «Покутської кераміки» в тому, що вони не зичили грошей. Жодного кредиту! Заробили — вклали — розширились. Потрошку. Без поспіху. Спочатку працювало троє людей, потім п’ятеро. Далі додалися двоюрідні брати. Потім довелося залучати робочу силу вже не з родини. Сьогодні в «Покутській кераміці» працює тридцять троє людей. І це ще, очевидно, не межа.

 

СЕКРЕТИ УСПІХУ: ЩОСЬ НЕЙМОВІРНЕ

Коли «Покутська кераміка» тільки робила перші кроки, до Микитюків з ідеєю звернувся доктор хімічних наук, проректор Прикарпатського університету Іван Миронюк. Він запропонував обробляти посуд колоїдним сріблом. До молока, яким обробляють кераміку, додали міліграм срібла. Це дало ефект «гігієнічного посуду». Спробували. Миронюк відвіз вироби на експертизу до Академії наук. Там у три різні глеки (один з яких був «Покутської кераміки») налили брудну воду. На третій день у покутському глеку вода самоочистилася! Після цього на Городенку посипалися замовлення з Академії наук.

 

ПОЧАТОК БРЕНДУ

В Україні є багато сімей, які займаються гончарством. Хтось — із діда-прадіда, інші, як Микитюки, прийшли до цього самі. Є кераміка гуцульська, покутська, опішнянська, слов’янська. Є однотонна, а є різнокольорова, ручної роботи і заводська. Навіть найкращі зразки не завжди стають брендами.

Нове життя в сімейний бізнес вдихнув Богдан Микитюк. Коли батько з братом починали справу, він був у Англії на заробітках. Але у 2010-му Богдан повернувся — допомагати. Його дружина (родом з Донецька) теж включилася в сімейну справу. Менеджер за освітою, вона розуміла: щоб люди помітили, потрібно щось особливе. Це особливе з’явилося суто випадково. Жінка пробувала щось ліпити сама. Над її безформними, але покритими глазур’ю роботами спочатку сміялися. Але в один момент вони стали популярними. Так і з’явився бренд «TapLap»: вироби ручної, або як її ще тут називають, «дикої» ліпки — без гончарного круга.

Дочірня структура «Покутської кераміки» якийсь час навіть існувала окремо, навіть в іншому приміщенні, проте згодом повернулася під батьківське крило «Покутської кераміки». Попри це два бренди існують наче паралельно. Споживачі «Покутської кераміки» можуть не знати про «TapLap», так само як ті, хто купує останнє, не завжди знають про «Покутську кераміку».

 

МІСІЯ

«Покутська кераміка» і «TapLap» — це не просто бізнес заради бізнесу. У Городенці свого часу відкрився експериментальний Вальдорфський дитячий садочок. Вальдорфська педагогіка суттєво відрізняється від традиційної. Її мета — виховання вільної, відповідальної та соціально адаптованої особистості. Наприклад, до 9 класу оцінок не ставлять, а тестування обмежуються тим, що необхідно для вступу у виші.

В садочку дітям пропонують ігри та різні способи самовираження, такі як малювання фарбами чи восковою крейдою. Багато часу діти проводять на свіжому повітрі, де роблять щось практичне.

Утім, у консервативній та невеликій Городенці Вальдорфський садочок не прижився. Не вистачило грошей. Тож, створюючи «TapLap», Микитюки постановили, що 30% доходів піде на відновлення освітнього закладу. І їм це вдалося! Садочок діє, вартість навчання в ньому не набагато відрізняється від державного закладу — чотириста гривень на місяць. Проте Микитюки на цьому не зупинилися. Адже діти ростуть. Тож новий виклик — відкрити в Городенці Вальдорфську школу.

 

ПРОБЛЕМИ ОСВІТИ

Богдан захоплено розповідає про Вальдорфську педагогіку і не надто — про традиційну. Бідкається, що мало чого навчився. Ба більше, каже, що іноді варто забути все, чого вас навчили. Його братові Антонові, можливо,