Євгеній Шульженко - Гра почалась, Євгеній Шульженко

Отже, коли діти підкрались до табору, то побачили багато дозорних, які обходили внутрішні периметри. Озброєні вони були палками та шпагами. Так, шпагами. Більш за все, саме в школі проходили секції по фехтуванню. На баскетбольному ж майданчику, Аніта та Устим побачили групу дітей, які виконували тренування під командуванням високої дівчини. Вона робила рух, інші повторювали. Було схоже чи то на карате, чи то якийсь інший вид боротьби.

Також, біля школи та інших будівель табору була метушня. Хтось робив якісь вправи, хтось загорав на сонці. Було також видно три або чотири вогнища, біля яких стояли столи. Дівчата нарізали щось, хлопці мішали ложками вміст великих каструль. Звичайно, в школі мала бути їдальня. Тому великого посуду було дуже багато. От діти навчились добре ним користуватись.

Устим додав, що нарахували не менше сотні дітей. Слухачі повідкривали рота, а дехто навіть запропонував йти до них та приєднуватись або подружитись. Та Аліна шикнула, попросила питання та ідеї задавати потім. Ватажок стояла поряд з розвідниками, обперлась на машину та уважно слухала доповідь.

Аніта та Устим не мали завдання ні з ким знайомитись та виступати дипломатами. Вони обережно обійшли табір справа від озера, ховаючись за гаражами та авто мийкою та вирушили далі. По дорозі до фабрики вони побачили ще декілька малих груп дітей. Одна група зайняла під’їзд будинку, обклала його шинами. Двоє хлопців з палицями стояли біля вхідних дверей. Що було всередині, та скільки там дітей – було не ясно. Але більш за все у них були такі ж відкриті квартири як у племені Зодчих. Можливо всі діти з того будинку. Знову таки, розвідники не підходили та не питали.

Іншу групу побачили на станції технічного обслуговування автомобілів. У станції була закрита територія. Аніта розповіла, що вона була там раніше, а саме чоловік її сестри їздив на станцію ремонтувати свою машину. В цілому, там теж мало бути не погано. Чотири великі бокси для ремонту машин, великий торговий зал та другий поверх, де могли розміщатись на сон. На другому поверсі була тераса, яка охоплювала мінімум половину обзору навколо. Дітей, які займались справами бачили не багато. Візуально, не більше двадцяти. Але ніхто не тренувався та не готував їсти на вулиці. Дівчина пояснила це тим, що бокси для машин величезні, тому вони могли спокійно все це робити всередині.

Розвідники розповіли як дійшли до фармзаводу та повернули на вулицю Корольова. З однієї сторони була промислова зона, а з іншої – багатоповерхівки. Так йшли до самого моста на вулиці Сосніних. Ця дорога була швидкою, але страшною. Чому? Тому що по дорозі як мінімум було помічено декілька облаштованих під’їздів, але вони були розвалені. Дошки, шини розкидані. Наче в тому місці пройшла буря. В середину заглянути не наважувались, але розуміли, що на дітей нападали. Потім все зруйнували. Що було з дітьми, які там жили – ніхто не знає. Але на щастя зовні не було видно ні слідів крові, ні тим більше сплячих дітей. Сплячих, бо на прикладі з Світланкою, розвідники розуміли, що якщо поранити, але не вбити, то дитина засинає як дорослі, та не прокидається.

На кінець першого дня, розвідники дійшли до мосту на вулиці Сосніних. По суті це був кордон Борщагівки, що перехов до території Відрадного району. Біля мосту був майданчик паркування для автомобілів. Діти хотіли переночувати в машині, оскільки була ймовірність, що якийсь дорослий не встиг закрити машину. Але проявляючи обережність, трохи почекали. І це було добре, оскільки як потемніло, то побачили як посередині майданчику для паркування хтось розвів вогнище. Виявилось що на цьому майданчику був ще один табір. Було вже темно, тому порахувати дітей не могли. Бачили десять чи п’ятнадцять. Але насправді, могло бути значно більше. Діти, думаючи як Аніта та Устим, влаштували житло та побут саме в машинах на майданчику. Ворота закрили, виставили вартових. По периметру зсередини ходили та дивились по сторонам хлопці та дівчата. Місце зручне, поряд декілька магазинів та заправка.

Розвідники обережно обійшли майданчик та рушили до мосту. Під мостом, розмістились в кущах. Повечеряли, розстелили спальні мішки та вліглись спати.

Годин в дев’ять прокинулись та вирушили далі. Обійшли приватний сектор. Два будиночки точно були з дітьми. В одному побачили чотирьох, в іншому шестеро. Коли зайшли на вулицю Курбаса, то помітили ще один великий майданчик для автомобілів. Вона була пуста, нікого видно не було. Знову декілька під’їздів, огороджених від сторонніх очей. Всі готують, роблять справи, будують огородження.

Біля парку Совки випадково побачили дозорних, але швидко сховались. Розвідників не побачили та вони довго сиділи в укритті. Вже придумували план втечі, але все було спокійно. В парк не заходили. Але було зрозуміло, що на території парку є пару адміністративних будівель. Там точно був табір. Це можливо, було саме круте місце. Адміністративна будівля, як підказали декілька дітей племені Зодчих, були огороджені залізним парканом. Потім лісосмуга з дорогами та майданчиками. На кордоні парку ще один залізний паркан. Отже, величезна територія з подвійним захистом. Певно там могло поміститись дуже багато дітей. Але Аніта та Устим за весь час в засідці побачили від сили десятьох. Дозорні ходили парами, по дві людини. В руках тримали або палки, або залізні прути.

Розвідники дворами пройшли парк, вийшли на гіпермаркет, що був поряд, та рушили до шпалерного ринку. На ринок вирішили не заходити, але перебігли Кільцеву дорогу, спробували зазирнути на великий майданчик перед ще одним гіпермаркетом. Побачили групки дітей. Але чи вони просто ходили до гіпермаркету, чи там жили – не відомо. Не підходили близько, не хотіли ризикувати.