Katerina Школіна - Капкан (на) демона, Katerina Школіна

- Чи була така халепа з якої ми б не вибрались! - його хрипкий сміх переривався кашлем. - У нас є провіант, запаси золота і рому. Що ще потрібно доброму пірату… Попутний вітер і удача в кишені! Не знаю як хто, а я хочу побачити: що ж такого страшного у тих Бермудах. Впевнений ніхто, крім нашого капітана, не влаштує нам такої захоплюючої екскурсії! Та й не гоже пірату трястися від страху.

Ніхто не посмів заперечувати досвіду Бонні. Але усі обдумувати сказане капітаном. Отважитись на таке було не кожному по силах. Жити, звісно, хотіли всі.

Боцман підтримав Бонні, та ще й пожартував:

- Гей, хлопці. Скажіть, який ще капітан буде попереджати, що відправляє нас у жопель? Та ще й відмовляти?! 

- І правда… - відізвався ще один матрос, задумливо почісуючи бороду. - Усіх завжди ставлять перед фактом. Що моряків торгових суден, що військового флоту, що китобоїв. За такого капітана дійсно не гріх і огребти! - невпевнено озвався він.

- Усіх і справді зазвичай ставлять перед фактом. - затійливо усміхнувся лоцман, що увесь цей час сидів подаль і спостерігав. Попутно правлячи морські карти в місцях, де пірати виявили помилки, подорожуючи. - Мабуть, коли Всевишній роздавав совість, то кинув нашому капітану мішок, а їм і жмені не насипав…

- Та хто б знав, що за іронією совість дістанеться пірату! - довершив жарт боцман.

Всі почали все активніше перемовлятися і погоджуватися, що ще одна небезпечна подорож не зробить в їх житті погоди, а якщо зробить, то так тільки цікавіше.

В цей час Ділан легенько нахилився до вуха Азалії і вона відчула теплий вітер його дихання.

- Щодо совісті… Я б з ними посперечався, - промовив він тихенько, лоскочучи чи її повітрям. - Але, боюсь тоді вони заартачаться відправлятися з нами у подорож.

Не знаю чому, але весело її зачіпати. Вона мило хмуриться і смішно надуває губи. Так і хочеться підколоти її іще… - усміхався своїм думкам Ділан. - Ніби було усіх тих років. Змінилося, здається, лише моє відношення до неї. Тільки як зрозуміти: це через те, що я злий на неї... чи тому, що я подорослішав...

У нього був гарний настрій. А от від його посмішки настрій Азалії навпаки падав. 

Вона зітхнула, але промовчала.

- Ми з вами, капітан, - лунало звідусіль. 

Пірати знову сміялися і, здається, уже не звертали увагу на Ділана. Тепер вони лише обмінювалися жартами, теревенили і знову святкували.

Правду кажуть, вони, як діти, легковажні. І швидко забувають те, що мить тому засмучувало їх. Головне лиш знайти привід для радості...

Примітки

*Прапором білим нам не володіти - ніколи не здамося.

*Зійдемося ми якорями - почнемо битву.

*Чорнява - ніжна назва корабля піратів “Чорна зірка”.