Брендон Сандерсон - Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон

звелів Ґрейвз.

— Буря забирай — навіщо? — кинув той. — Ти поглянь на нього. Ну який же він боєць?

Каладін відчував цілковите знесилення. Але він принаймні підвівся.

Все. Його шлях добігав кінця.

Знову зачувся той крик — тепер неначе наблизившись.

— Він мій! — мовив жіночий голосок. — Я заявляю своє право на нього.

— ВІН ПОРУШИВ ОБІТНИЦЮ.

— Він забагато знає, — сказав до Моаша Ґрейвз. — І зрадить нас, якщо переживе цей день. Моаше, ти й сам розумієш, що я кажу правду. Вбий його.

Ніж вислизнув із Каладінового хвату й брязнув додолу, бо пальці, ослабнувши, не змогли його втримати, а рука безсило обвисла. Він приголомшено втупився в зронену зброю.

— Мені байдуже.

— ЧЕРЕЗ НЬОГО ТИ ЗАГИНЕШ.

— Вибач, Келе, — зронив Моаш, підступаючи. — Я мав би зробити це швидко й одразу.

— Слова, Каладіне. — Це був голос Сил. — Ти маєш проректи Слова.

— Я ЗАБОРОНЯЮ.

— ТВОЯ ВОЛЯ НЕ МАЄ ЗНАЧЕННЯ! — крикнула Сил. — ЯКЩО ВІН ПРОРЕЧЕ СЛОВА, ТОБІ МЕНЕ НЕ СТРИМАТИ. СЛОВА, КАЛАДІНЕ! ПРОКАЖИ ЇХ!

— Я захищатиму навіть тих, кого ненавиджу, — шепнув Каладін скривавленими губами, — якщо так буде правильно.

У Моашевих руках з’явивилася Зброя.

Далекий гуркіт. Розкот грому.

— СЛОВА ПРИЙНЯТІ, — неохоче мовив Прародитель бур.

— Каладіне! — гукнув голос Сил. — Витягни руку!

Вона запурхала довкола нього, раптом ставши видимою — осяйною стрічкою.

— Мені несила… — змучено видобув той.

— Витягни руку!

Каладін простягнув тремтливого п’ястка. Моаш завагався, зволікаючи.

З отвору в стіні повіяв вітер, і Сил, як нерідко бувало, перетворилась зі світної стрічки на імлу — сріблясту імлу, яка, розростаючись, згущувалася перед Каладіном і вкладалася йому в руку.

З неї матеріалізувався Сколкозброєць — осяйний та блискучий — на чиєму лезі світилися яскравим блакитним світлом звивисті візерунки.

Каладін хапнув повітря, наче щойно прокинувшись із глибокого сну. Настінні бра по всьому коридору замиготіли й погасли.

На мить запанувала темрява.

А потім Каладін вибухнув Світлом.

Воно вирвалося з його тіла, освітивши пітьму, наче розпечене до білого сонце. Збліднувши з лиця у тому сліпучому сяйві, Моаш здійняв руку, затуляючи очі, й позадкував.

Біль розсіявся, немовби вранішній туман спекотного дня, і Каладін міцніше стиснув осяйного Сколкозбройця, поряд якого Ґрейвзів і Моашів здавалися примітивними. По всьому коридору одна за одною розчахувалися віконниці, а крізь вікнини шумно вривався вітер. Підлога позад Каладіна схопилася інеєм, який — дедалі ширячись у напрямку від нього — утворив на своєму тлі ґліф, що дуже скидався на крила.

Ґрейвз звереснув і, поспішаючи вшитися, впав, а Моаш позадкував, витріщаючись на Каладіна.

— Променисті лицарі повернулися, — спокійно сказав той.

— Надто пізно! — крикнув Ґрейвз.

Капітан насупився й кинув погляд на короля.

— Діаграма провіщала, що так буде, — побивався Ґрейвз, метушливо відповзаючи вглиб коридору. — А ми випустили, зовсім випустили це з уваги! Занадто зосередилися на тому, щоб розділити тебе й Далінара, але не подумали, що такими діями можемо спровокувати твоє перетворення!

Моаш перевів погляд із нього на Каладіна. А потім, дзенькнувши Збруєю, обернувся й, кинувшись утікати, зник у глибині коридору.

«Каладіне, — озвався у свідомості голос Сил. — Коїться щось дуже недобре. Я відчуваю це у вітрах».

Ґрейвз зайшовся істеричним реготом.

— Розділити мене й Далінара? — прошепотів Каладін. — Навіщо це їм?

Він обернувся і глянув на схід.

— Тільки не це…

 

85. Поглинений небесами

 

Але хто цей ірраціональний залишок, цей неприкаяний блукач? Я оглядаю те, до чого він причетний — і мені відкривається світ. Я сахаюся. Не може бути. Невже? З Діаграми, Псалом чудес із західної стіни: 8-й абзац(Примітка Адротаґії: Може, йдеться про мрейза?)

 

–А вона не сказала, чи зможе відкрити портал? — спитав Далінар, крокуючи до штабного намету.

Довкола періщив такий рясний дощ, що вирізнити його окремі пасма, гнані вітром, не дозволяли навіть фабріалові світильники Навані. Князь давно мав би знайти укриття.

— Ні, Ваша Ясновельможносте, — відказав Пійт, мостонавідник. — Але вона наголошувала, що нам не витримати двох великобур, які насуваються.

— Як це «двох»? — запитала Навані.

Її вирвана з рук парасолька давно полетіла за вітром, і жінка, попри вдягнутий цупкий плащ, усе одно промокла до нитки. По інший бік від Далінара крокував Ройон, чиї просяклі водою борода та вуса обвисли.

— Не знаю, Ваша Світлосте, — промовив Пійт, — але таке вона сказала. Великобуря й щось іще… як це ж його?.. Вічновій мають зітнутися прямо тут.

Далінар замислено насупився. Штабний намет був просто перед ним. Він переговорить там із польовими офіцерами й…

Аж раптом намет здригнувся від шквалу й, зірвавшись, пронісся повз князя, волочачи за собою мотузки з бретналями — так близько, що до нього, здавалося, можна було дотягтися. Холін вилаявся, дивлячись, як там, де щойно стояв намет, на камінь висипаються, освітлюючи плато, десятки сфероламп, а писарки з солдатами метушаться, хапаючи мапи й папери, доки ті не стали здобиччю вітру й дощу.

— Буря забирай! — лайнувся князь, відвертаючись від страшенного шквалу. — Що там із поточною обстановкою?

— Сер! — До князя підбіг Каель, начальник польового штабу, в супроводі дружини, Апари. Одяг на ньому був здебільшого сухий, але ситуація змінювалася на очах. — Аладар на своєму плато здобув перемогу! Моя дружина саме готувала вам донесення.

— Справді?

Благослови його Всемогутній. Аладар таки впорався.

— Так точно, сер, — підтвердив Каель, якому довелося перекрикувати дощ і вітер. — Великий князь повідомляє, що ворожі співуни не чинили опору й дали себе перебити, а решта паршенді не встояли й повтікали. Тож навіть не втримавши Ройонового плато, битву ми виграли!

— Ох, сумніваюся! — гукнув у відповідь Далінар. Усього лічені хвилини тому дощ був тихий, але стрімко посилювався. — Негайно передайте Аладарові, моєму синові й генералові Халу наказ: просто на південному сході від нас є ідеально кругле плато — нехай усіма силами відступають туди й готуються до бурі, яка от-от налетить.

— Слухаю, сер! — відчеканив офіцер і віддав честь, стукнувши себе кулаком у груди. Але іншою рукою вказав за плече Далінарові: — Сер, ви це бачили?

Той обернувся і глянув на захід, де виднілися спалахи червоного світла й раз по раз збігали донизу розряди блискавок. Саме небо неначе билося в корчах від того, що там визрівало — колосальної бурі, чий зародок стрімко розкручував спіраль свого розвитку.

— Усемогутній, що над нами… — шепнула Навані.

Неподалік затрясся ще один намет, чиє кріплення ослаблював вітер.

— Каелю, кидайте намети, — звелів князь. — Усім на марш — негайно. Навані, рушай до Її Світлості Шаллан і допоможи їй, чим зможеш.

Офіцер кинувся геть і заходився вигукувати накази, а Навані, рушивши з ним, розчинилася в темряві — але загін охорони метнувся їй навздогін.

— Далінаре, а я? — запитав Ройон.

— А ти маєш очолити своїх людей і вивести їх у безпечне місце, — відказав Холін. — Якщо його ще можна десь знайти.

Намет неподалік від них знову