Лоран Біне - HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне

Посеред просторої кулястої зали високопоставлені есесівці зібралися довкола масивного дубового столу, на бажання Гіммлера виготовленого саме круглим і саме на дванадцять місць, щоб підкреслити спорідненість із Круглим столом короля Артура. Щоправда, пошуки Грааля 1941 року дещо відрізняються від тих, які провадив Персеваль:

— Вирішальна сутичка між двома ідеологіями… потреба оволодіти новим життєвим простором…

Гайдріх, як і більшість німців тоді, знав цю пісню напам’ять.

— Ідеться про виживання… безжальна расова боротьба… від двадцяти до тридцяти мільйонів слов’ян і євреїв…

Тут Гайдріх, цікавий до чисел, нашорошує вуха.

— Від двадцяти до тридцяти мільйонів слов’ян і євреїв загинуть унаслідок воєнних дій і проблем із постачаннями продовольства.

Гайдріх не дозволяє собі виявити роздратування. Він утуплює погляд у мармурову підлогу, на якій рунічними символами зображено прекрасне чорне сонце. Воєнні дії… проблеми з постачанням… годі сказати ухильніше. Гайдріх чудово знає, що, торкаючись певних тем, не слід висловлюватися надміру чітко, але завжди надходить така мить, коли біле треба назвати білим, а чорне чорним, і є підстави гадати, що саме зараз така мить настала. Інакше, без чітких указівок, люди можуть натворити казна-що. А відповідальність за успішне виконання цієї місії покладено саме на нього.

Після того як Гіммлер оголошує засідання закритим, Гайдріх квапливо виходить і йде коридорами, де на стінах висять обладунки, герби, картини й різноманітні рунічні знаки. Йому відомо, що тут, у замку, алхіміки, окультисти й маги безупинно працюють над усілякими езотеричними питаннями, але то не його клопіт. Гайдріху досить і двох днів, проведених у цій божевільні; швидше б уже повернутися до Берліна.

Проте надворі долину затягують хмари, і, якщо забаритися, літак не зможе злетіти. Гайдріха ведуть на полігон, де йому належить оглянути війська. Але він обходиться без довгих промов і походжань поміж шеренгами, лише краєм ока глянувши на зборисько вбивць, відібраних, щоб винищувати недолюдей на Сході. Усього — близько трьох тисяч бездоганно вимуштруваних солдатів. Гайдріх сідає в літак, що вже чекає його на злітно-посадковій смузі з увімкнутими двигунами. Щойно літак здіймається в повітря, лунає гуркіт грому. Чотири айнзацгрупи, не звертаючи уваги на зливу, негайно беруться маршувати.

104

У Берліні немає ніякого круглого столу, ніякої чорної магії, на роботі — звична Гайдріхові бюрократія, і він ретельно викладає на папері свої директиви. Ґерінґ наказав йому висловлюватися коротко і ясно. 2 липня 1941 року, за два тижні після початку плану «Барбаросса», усі керівники есесівських груп на прифронтових територіях дістануть такий наказ: «Мають бути знищені всі функціонери Комінтерна, партійні робітники, народні комісари, євреї на партійних чи державних посадах та інші радикальні елементи (саботажники, пропагандисти, партизани, убивці, агітатори)».

Справді, усе викладено ясно, але водночас і обережно. Аж цікаво: навіщо це уточнення про євреїв на партійних посадах, якщо однаково всіх партійних робітників треба знищити — байдуже, євреї вони чи ні? Річ у тому, що Гайдріх ще не знає, як поставляться солдати регулярної армії до каральних акцій його айнзацгруп. Щоправда, підписана 6 червня 1941 року Кейтелем, а отже, схвалена вермахтом відома «директива про комісарів» дозволяє масові вбивства, але офіційно це стосується лише політичних ворогів. Саме тому і лише тому, щоб визначити їх цілями для знищення, радянські євреї згадуються як політичні вороги в Гайдріховому наказі, багатослівність якого — неначе залишок останніх сумнівів. Звісно, якщо місцеве населення захоче влаштувати погроми, потай вони матимуть підтримку. Але на початку липня ще не час відверто повідомляти про плани винищити євреїв лише тому, що вони народилися євреями.

За два тижні вся ніяковість зникне — її змете ейфорія від перемог. Тимчасом як вермахт долатиме опір Червоної армії на всіх фронтах, коли успіх вторгнення перевищить навіть найоптимістичніші прогнози, а в полон потрапить триста тисяч радянських солдатів, Гайдріх перепише свій наказ. Він повторить усі основні пункти, розширить список, трохи його уточнивши (наприклад, згадає в ньому колишніх комісарів Червоної армії). І нарешті він замінить «євреї на партійних чи державних посадах» на просто «всі євреї».

105

Гауптман[31] Гайдріх на чолі загону винищувачів люфтвафе облітає радянську територію на Me-109, своєму власному літаку, про що свідчать ініціали «R. Н.» на корпусі, написані рунічним шрифтом. Коли внизу колони радянських солдатів відступають із тяжкими боями, німецькі пілоти, як тигри, кидаються на них і, пролітаючи вздовж колони, розстрілюють її з кулеметів.

Але сьогодні Гайдріх помічає під собою не колони піхоти, а Як-1. Він відразу впізнає повнявий силует цього невеличкого радянського винищувача. Попри те що в перші дні наступу німецькі бомбардувальники знищили величезну кількість ворожих літаків просто на летовищах, небо над СРСР ще не остаточно зачищено, подекуди ще трапляються одиничні випадки спротиву: ось і доказ цього — Як-1. Утім, питання про перевагу німецької авіації — що якісну, що кількісну — навіть не постає. Жоден радянський винищувач на цю мить не здатен кинути виклик Me-109. Марнославний і нестримний Гайдріх наказує своїй ескадрильї не змінювати строю. Він хоче показово самотужки збити радянський літак перед своїми людьми. Німець спускається нижче, на один рівень із противником, і заходить йому у хвіст. Пілот «яка» його не помічає. Мета цього маневру: наблизитися до жертви, щоб відкрити вогонь із відстані в півтори сотні метрів. Німецький літак набагато швидший, він наздоганяє «яка». Щойно хвіст радянського винищувача з’являється у прицілі, Гайдріх стріляє. «Як» відразу ж перехняблюється набік, хитає крилами, схожий на великого збожеволілого птаха. Але першою чергою його не зачепило, а пілот насправді зовсім не збожеволів. «Як» іде в піке й відривається від переслідувача. Гайдріх намагається наздогнати, але радіус його віражу більший, і він безнадійно програє своєму противнику. Цей недоумок Ґерінґ стверджував, що радянська авіація геть застаріла, і це — як майже все, що думають нацисти про Радянський Союз, — помилка: звісно, за літно-технічними характеристиками Як-1 не спроможний дорівнятися німецькому винищувачу, але відносну повільність він компенсує просто диявольською маневреністю. Невеличкий радянський літак спускається, завертаючи дедалі вужчі петлі. Гайдріх іде за ним, але ніяк не може зловити його в приціл. «Як» поводиться, наче заєць, що втікає від хорта. Гайдріх прагне здобути перемогу, щоб намалювати маленький літачок на фюзеляжі свого «месершміта». Тому він так уперто женеться за «яком» і не помічає, що той, постійно змінюючи напрямок, щоб уникнути обстрілу, летить не будь-куди, а прямує до конкретного місця. Лише коли довкола нього зненацька лунають вибухи, Гайдріх розуміє: пілот «яка» завів його на радянську зенітну батарею, і він, як останній ідіот, потрапив у пастку.

Кабіна здригається від страшного удару. Із хвоста бухає чорний дим. Гайдріхів літак падає.