Ліра Куміра - Мама для дракончика, Ліра Куміра

Я навіть майже приревнувала свого крихітку до тимчасового співмешканця, хоча це й відкривало для мене нові перспективи. Адже я тепер зможу спокійно відлучатися у своїх справах, залишаючи дитинча під опікою другої няньки в особі очманілого від таких новин чоловіка.

- Ти все перевірила? У минулій поїздці ми змінили три види пляшечок, і тільки зі скляної він був згоден пити, - контролював кожен мій рух "батько сімейства".

- Угу, три рази переглянула, можеш і сам упевнитися, якщо не довіряєш мені, - уже гарчала я на невгамовного "татуся". - А ти виміряв ліжечко? За минулу добу Філ значно додав у зрості, не хотілося б затримуватися, бо ти не спромігся врахувати нашу особливість, - тепер до мене прилипло це безглузде "ми", "наше", я вже буквально зрослася з сином, приміряючи на себе всі його потреби.

- Вже зробив, але, якщо ти хочеш... - ще трохи, і ми поб'ємося просто перед Його Імператорською Величністю, який запросив нас на прощальну вечерю за півгодини.

- Ні-ні, я тобі вірю, - не вистачало мені тільки піти перевіряти Кіріана, хоча часом я помічала, що він цим зовсім не гидував.

- А одяг? - Веалірійський нервово намагався розмістити краватку-метелика, і я поспішила йому допомогти.

- Взяла із запасом і урахуванням можливого зросту. І ковдрочку на випадок зворотного перевтілення, - перерахувала я, розгладжуючи невидимі складки на сорочці чоловіка.

- Спасибі, - він поправив мій локон, що вибився із зачіски, і ошелешено витріщився на мене. - Тобі не здається, що це вже якось занадто? - Усміхнувся мені шатен, а я здивовано глянула в його очі:

- Ти про що? - Голова була настільки забита різними думками, що я навіть приблизно не здогадувалася, що цього разу не так.

- Ми. Поводимося, немов прожили в шлюбі щонайменше п'ятдесят років, але ж ми навіть не пара, - я одразу відсахнулася від свого тимчасового співмешканця, усвідомлюючи те, що відбувалося в останні кілька годин.

- Вибач. Ти маєш рацію, - чомусь відчула себе винуватою, хоча ми обидва були хороші.

- Гей, ти чого? Я й сам це щойно усвідомив. Виявляється, сімейне життя засмоктує, - усміхнувся мені чоловік, легенько торкнувшись моєї долоні. - Пішли? Впевнений, ми все зробили правильно і маємо право побувати на світській вечері, поки малюк спить, - я ствердно кивнула, відбираючи власну руку у дракона.

До такого мені краще не звикати.

***
За столом було присутнє імператорське подружжя, Марліан, Ріан і ми з Кіріаном. Розмовляли здебільшого чоловіки, обговорюючи майбутню раду і пропоновані нововведення, які вони вже давно планували впровадити не тільки у сфері освіти, а й науки. Все ж таки остання подорож на Террію внесла свої корективи в плани правлячої драконячої верхівки.

- Це так нудно, вам не здається, Ліно? - Дружина правителя посміхнулася мені, намагаючись привернути мою увагу, на що я мимоволі знизала плечима, не знаючи, що й відповісти. Особисто мені було дуже цікаво послухати те, про що сперечалися радники зі своїм імператором, але безпосередньо суперечити Кармелії я все ж не наважилася. - Може, підемо? Мені якраз привезли нові тканини, я б хотіла порадитися з вами, впевнена, ви могли б привнести нову течію у світ діанійської моди, - жінка вже піднялася з-за столу, а я нерішуче подивилася на захопленого суперечкою Кіріана. Підтримки від нього я, на жаль, не дочекалася, тому мені довелося слухняно поспішити за імператрицею.

А тільки-но ми опинилися за межами чутності, як з обличчя дружини правителя злетіла маска добродушної господині, і вона різко зробила крок прямо на мене:

- Ви повинні віддати мені дитину! - Видала ця божевільна, а я сторопіла від її натиску.

- Але я не... - як так можна розпоряджатися майбутнім малюка? Тілько от проговорити я нічого у відповідь не змогла, ніби мене щось утримувало, і навіть можна сказати тиснуло.

- Ти віддаси мені його! Зараз же! - Все це здавалося протиприродним, особливо коли жінка підштовхнула до мене аркуш паперу, поцяткований драконячими символами.

Чорт! Знову ці каракулі, я ж у них абсолютно нічого не розумію! І тут до мене дійшло. Щось схоже я відчувала в той момент, коли імператор намагався мене заморозити під час нашої першої зустрічі.

- "Та мене ж намагаються підкорити!", - промайнула в голові впевнена думка, і я різко струснула головою, чітко промовляючи свою відповідь:

- Ні! І не подумаю! - Ух, та я була готова розірвати цю нахабну драконицю в цей момент.

На мій гучний голос відразу ж з'явилися чоловіки:

- Що тут відбувається? - Похмуро запитав Драгонійський, дивлячись на те, як ми з імператрицею вовком дивимося одна на одну.

- Вона... Вона... Чому вона не підкоряється? - Щиро здивувалася жінка. - Я всього лише хотіла...

- Люба, тихіше, - ну так, прямо якесь дежа вю.

- Вона хотіла забрати в мене дитину! - Може, я й виглядала як малолітня ябеда, але таке не можна спускати з рук навіть дружині правителя, а точніше особливо дружині правителя.

- Кармелія, - і стільки осуду в його голосі. - Ми з тобою вже говорили з цього приводу, і ти мені обіцяла... - не знаю, про що там йшлося, але, схоже, вона не вперше попадалася на спробі маніпулювати людьми.

- Я чула, вона може й іншим дракончикам допомогти з'явитися на світ. То чому б їй не віддати нам першого малюка? - Зашибісь, свята простота. Тільки тому що їй так захотілося, я повинна віддати свою дитину.

- Філіп не просто "один із", як ви могли вирішити. Він МІЙ син, тільки мій, - постаралася пояснити жінці.

- Ліно, почекай... - тут до розмови вирішив долучитися Кіріан. - Тобто ви, Кармеліє, намагалися застосувати на моїй підопічній магію підкорення? Та як у вас узагалі ця думка могла народитися в голові!? - Імператор струснув головою, засуваючи дружину собі за спину, і винувато подивився спершу на свого друга, а потім і на мене:

- Прошу нас пробачити, це не повториться, - ні, ну чудово ж: спробував підкорити своїй волі людину, а якщо не спрацювало - упс, помилочка вийшла.