Делісія Леоні - Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні

— І яким чином Ви полегшуєте його долю? — поцікавилася я, і в цей момент відчула поколювання в області шиї. Мимоволі потерла її й поглянула на графа. Таке відчуття, що зараз він посипає мені магічні імпульси. Я знову перевела співчутливий погляд на лікаря. Він мило посміхнувся і навіть примружився.

— Ви цікавитеся здоров'ям Його Світлості чи Вас цікавить медицина, Даріє?

Я ніяково опустила погляд.

— Часом мені здається, що лікарі є набагато більшими магами та чарівниками, ніж усі маги на землі. Мені здається... ви можете більше, набагато більше, ніж решта.

Задоволений лікар посміхнувся ширше. А я продовжувала грати роль дурної, наївної, але дуже зацікавленої в медицині особи. Щоправда, останнє було зовсім не брехнею.

— Бачите, Даріє, лікарі можуть сканувати магічні поля людей. У випадку з Вітором, — він кивнув у бік графа так, ніби перед ним сидів неживий предмет, — він один із найсильніших магів. Щоб захистити його та оточуючих, я намагаюся зменшити наявність магії у його тілі. У ньому не буде магії, і таким чином він стане менш небезпечним.

— Дуже геніальна ідея, лікарю! — захопилася я награно, водночас розмірковуючи, а чи варто вірити словам цієї людини?

— Знаєте, Даріє, — лікар підійшов до графа, акуратно розстебнув комір його сорочки і намацав вену. Швидко ввівши голку, чоловік продовжив: — мало хто із представниць жіночої статі цікавиться медициною. І, тим більше, мало хто з них може без страху дивитися на хворих, на уколи та інші процедури. З Вас, напевно, вийшла б хороша медсестра. Ви не думали про це?

Я ледве почула його слова, загіпнотизована графовим поглядом.

— Я лише реса, мілорде.

Лікар швидко ввів ліки і вийняв голку. Підійшовши назад до столу, він сів на край і з великим інтересом глянув на мене.

— Це не завадило б мені.

— Вам? — округлила я очі, не зовсім розуміючи до чого хилить лікар.

— Так. Я б із задоволенням навчив би Вас усьому потрібниму. Чи знаєте, мені потрібна помічниця, яка б не зомліла при кожному погляді на шприц, кров і божевільного хворого.

Шию болісно стисло і обпалило. Так само як і руки, і ноги.

— Я... я можу подумати над Вашою пропозицією?

Все тіло безжально закололо.

— Звичайно, Даріє! — дуже зрадів моїй зацікавленості чоловік. — Ми ще зустрінемося, — він підморгнув мені і, зібравши швидко речі, підвівся і попрямував до дверей. — І я чекаю від Вас тільки позитивної відповіді.

Коли за ним зачинилися двері, я зі страхом перевела погляд на графа.

— Ви божевільні не менше за мене, Даріє. Який демон Вами опанував?

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно