Тарас Мельник - Літератор, Тарас Мельник

Детективи приїхали до будинка письменниці, коли там вже стояли чотири патрульні машини. Поліцейські перекрили всі виходи, очікуючи наказів від командирів. У квартирі спочатку світилося світло, однак з приїздом копів хтось його вимкнув. Стеценку про це доповідали, випрошуючи дозволу ввійти та провести затримання. Він дозволу не дав, бажаючи все проконтролювати.

— Хто тут головний? — одразу запитав Сергій Соболь.

— Лейтенант Острозький, — став струнко молодий патрульний.

— Ви перекрили запасні виходи? — приєднався Стеценко.

— Всі три виходи контролюються нами. Двоє наших зайняли позиції на даху.

— Заходимо! — віддав наказ Стеценко.

Поліцейські вийняли пістолети, готові слідувати за відомим майором хоч у справжнє пекло. Не кожного ж дня вони мали шанс впіймати когось настільки відомого, щоб покращити свій послужний список. Присутність на місці Андрія Стеценка вже означала, що ведеться полювання на маніяка.

— Будьте обережні і не лізьте перед батька в пекло! — Соболь дорогою до квартири взявся інструктувати молодь, яка ще не бачила подібних звірів.

Як тільки вони вийшли на поверх, Стеценко сам зупинив підлеглих і теж процитував «Повчання дітям». Хлопці уважно слухали і не відволікалися.

— Вбивця добре підготовлений. У сутичці ви не матимете інших шансів, тому стріляйте по ногах, не зволікаючи. Це може врятувати вам життя.

— Так точно! — відповів за інших лейтенант.

Стеценко зупинився перед квартирою і показав хлопцям, щоб вийшли на позиції. Представлятися та вимагати відчинити двері вони не могли. Вбивця за той час встиг би прикінчити письменницю і спробувати пробиватися. Тому потрібно було діяти швидко і вриватися, перехоплюючи ініціативу.

— Давайте таран... — шепнув Стеценко до Соболя.

Соболь показав жестом, щоб хлопці вибивали двері. Двоє підійшли з металевим тараном і з розмаху тріснули ним поруч із замком. Слідом за ними Сергій Соболь додав з ноги, остаточно відкривши прохід штурмовикам. Вони прорвалися, тримаючи попереду зброю та ліхтарики. Спротиву не було.

Соболь першим залетів у гостьову кімнату, а тоді подався в кухню. Він не боявся можливої зустрічі з ворогом з часів своєї військової кар’єри. Вже тоді Сергія вважали божевільним, спостерігаючи за його трюками під час близьких боїв з ворогом. Часто розповідали, що йому вдалося вціліти у бійці з двома російськими спецпризначенцями, не маючи при собі ні ножа, ні автомата.

Стеценко заходив останнім, обережно оглядаючи все навколо. Він ішов повільно, вказуючи молодим копам, куди потрібно рухатися. За його командою двоє звернули у спальню і зустріли там найстрашнішу картину у житті. Перед світлом ліхтариків лежала оголена жінка із витріщеними очима та синім лицем.

— Стоп! — крикнув Стеценко.

Штурмова група зупинилася. Соболь рушив у спальню до напарника.

— Ми запізнилися! — продовжив Андрій.

Сергій Соболь поглянув на тіло, але не скривився. До подібного він звик ще на війні, тому реагував стримано і професійно.

— Троє вгору, а інші перевіряйте знизу всі можливі шляхи відходу, — дав наказ Соболь, доки Стеценко мовчки стояв перед понівеченою жінкою. — Він може бути десь неподалік, оскільки за такий короткий час далеко не…

— Ми мусили встигнути… — сказав Стеценко.

— Зараз не час для філософії! — перебив його Соболь.

— Виконуйте накази! — крикнув Стеценко підлеглим.

Соболь тим часом вийняв телефон і набрав колег з відділку.

— Деканозова дайте мені! — звелів він жінці, яка підняла слухавку.

За мить почувся голос офіцера.

— Що у вас? — запитав Деканозов.

— Третя жертва, — пояснив Соболь. — Швидку не треба. Давай експертів.

Деканозов підтвердив наказ і вимкнув виклик.

Поки молодь розійшлася обстежувати будівлю, детективи залишилися у квартирі. Вони стояли посеред коридору і дивилися на понівечене тіло жінки.

— Хлопці доповідали, що десять хвилин тому вмикалося світло.

Стеценко підійшов до жертви та приклав руку до шиї. Пульсу не було, але тіло ще не встигло охолонути. Від покійної навіть пара йшла, ніби її тільки-но з сауни витягнули. Майор відчув, що відбувається щось дивне. Він не міг позбутися наростаючої тривоги. Інтуїція кричала: "Будь обережним!"

— Ти правий! — підтвердив Стеценко. — Він добив її перед нами. Потрібно було віддати наказ, щоб хлопці самостійно вривалися та затримували…

Соболь залишався стояти у проході. Водночас із словами Стеценка, до квартири зайшов один з патрульних, якого відправили охороняти вхід.

— Якщо він десь у будівлі, тоді ситуація ще гірша! — підтвердив Соболь.

— Думаєш, що може спробувати зайти в якусь квартиру?

— Загнаний звір здатний на різні речі, а ми його таки загнали…

Тільки-но Сергій встиг сказати останні слова, як у квартирі раптово вимкнулося світло. Згаснули всі лампочки одночасно, хоча з коридору помітно пробивалися промені. Щось сталося всередині. І це щось не віщувало нічого хорошого. Стеценко знову витягнув пістолет, але не бачив куди цілитися.

— Чого став? — крикнув Соболь до патрульного. — Шукай лічильник!

Хлопець наче бачив, де у квартирі вимикалося світло. За наказом він прикрив двері та спробував подивитися вгорі над вішалкою з одягом.

— Знайшов! — крикнув поліцейський.

— Тоді вмикай, — велів Соболь і рушив до нього.

Поліцейський потягнувся до лічильника, глянувши вгору. Спершу йому нічого не вдалося помітити, але ввімкнувши ліхтарик хлопець ледве не помер від страху. Згори на нього дивилося моторошне обличчя клоуна з розрізаними щоками. Здавалося, що шкіра на ньому стала коричневою. Через лице тяглися довгі три шрами, ніби моторошну шкіру зшивали шовковими нитками.

— Привіт! — сказав чоловік у масці і схопив поліцейського за голову.

Потужний удар до стіни одразу нокаутував хлопця. Монстр спустився на ноги. Соболь вистрибнув проти нього, однак зловмисник різко схопив рукою двері та смикнув у бік детектива. Соболя так тріснуло, що збило з ніг. Нападник не зволікав, додавши ногою по тулубу. Давно ніхто так не бив одного з кращих офіцерів у команді Стеценка. Точніше, ніхто його ще так не бив!