Делісія Леоні - Його заборонене кохання. По той бік прокляття., Делісія Леоні

— Які ще у Вас сьогодні до мене бажання, Еріеле? - запитав я у дівчини під час антракту. Вона відмовилася виходити із ложі. І я помітив, що найбільші пліткарі міста також залишилися на своїх місцях. Стежити за нами.

Вона встала зі свого місця, озирнулася на всі боки, а потім... повернулася до мене, закривши собою більшу частину зали.

— Чому багатьом так цікаве Ваше життя, графе? – несподівано запитала Еріел, і я зрозумів, що дівчина все бачила та відчувала на собі протягом дня.

 Як я міг би допустити, щоб будь-яка жінка біля мене відчула на собі все те, що відчула сьогодні Еріел? Я навіть виходив зі своїми коханками у світ лише декілька разів. Тим більше, я ніколи сам не з’являвся на балах та званих вечерях. А щоб привести на бал свою коханку… лише з Еріел все було зовсім інакше. Все йшло шкереберть.

— Звичайний страх перед тим, хто… не такий, як вони, — знизав я плечима.

— Чорний маг? Чи некромант? – здивовано запитала дівчинка.

Я гірко посміхнувся. Це її, на диво, нічого не лякало в мені.

— Некромантія у нашому світі вважається чистим злом. Не дивно, що вони ставляться до мене зі страхом та зневагою.

Еріел з цікавістю розглядала мене. Скільки ж думок зараз у цій красивій голові? Після сьогоднішнього нашої прогулянки, я вже остаточно зрозумів, що дівчинка дуже гарно приховує свою красу. Свою жіночність. Береже для імператора? Ця думка якось болісно подряпнула мене.

— Чому Ви соромитеся свого шраму?

Було вельми непристойне зараз наше спілкування у такому вигляді, як воно уявлялося всім оточуючим. Чоловік сидів у присутності жінки, розвалившись у кріслі і нітрохи не соромлячись. Дівчина стояла досить близько, закриваючи двох від зовнішнього світу. Але чомусь уперше мені було начхати на всі правила гарного тону. Еріел нічого не бентежило і не ображало, і я не бачив сенсу щось міняти зараз. Мені здавалося, я вже стільки всього порушив поряд з нею, що дивуватися навіть нема чому. Але я гадки не мав, чому вона з найпершої зустрічі так загострює увагу на моєму шрамі.

Я уважно подивився на дівчину, намагаючись зрозуміти, чого вона хоче досягти, яку відповідь почути.

  — Хіба це не очевидно, Еріеле?

— Ні, - похитала вона головою. Знущається? Але зараз вона була цілком серйозна, ні натяку на колишні лукавство та іронію. Жодна коханка за ці роки не дивилася на мене так, як Еріел. Жодна з них не акцентувала на моїх шрамах свою увагу, намагаючись навіть не торкатися мого обличчя.

— Ви питали про мої бажання? - трохи схиливши голову набік, тихо промовила дівчина. Я трохи заплющив очі, показуючи таким жестом, що готовий вислухати її.

— Я… хочу торкнутися його.

— Еріеле… Ви у своєму…

Я не встиг домовити, як дівчина підійшла до мене, трохи нахилилася і провела пальчиками по моїй щоці. А потім вона повільно провела по лобі, злегка пройшлася волоссям, там, куди йшов інший шрам. Не знаю, мене ніби загіпнотизували і я нічого не зміг із собою вдіяти. Не зміг їй чинити опір. Її легкий дотик, немов пір'їнка, її випадкова ласка відбилися в тілі дивним бажанням.

— Досить, - суворо промовив я і відібрав її руку від свого обличчя. Еріел сіла на місце, антракт закінчився, але, здається, вона зовсім втратила інтерес до вистави.

— Я не відчула від Вас якоїсь чорної енергії. І Ваш шрам зовсім не жахливий, як Ви малюєте у своїй уяві. На імператорському балу я казала Вам правду. На Вас дивляться жінки. Та й сьогодні у магазинах. Мабуть, вони бачать в Вас того чоловіка, якого знали, яким захоплювалися, в якого, можливо, були закохані. Повірте, жінки зразу бачать та розуміють інших жінок. Їх зовсім не лякає Ваша зовнішність, графе, - Еріел подивилася на мене, її очі блиснули. – Не лякає некромантія. І навіть… не прокляття.

— Я не хочу про це говорити, — різким тоном промовив я, намаючись закрити болючу для мене тему, але уперте дівчисько не збиралося зупинятися.

— Ваше минуле, графе, лякає лише Вас одного.

— Еріеле, достатньо! - прошипів я, не бажаючи привертати до нас увагу з сусідніх лож. Раніше я міг спокійніше обходити цю тему стороною. Але ж всі розуміли з першого разу, крім Еріел, яка так і намагалася влізти в моє життя.

Дівчина ще з півхвилини пильно дивилася в мої очі, а потім відвернулася і зосередилася на виставі. А я... нічого більше не бачив і не чув довкола.

Як я міг забути, що це дівчисько володіє найсильнішою магією? Що вона насправді відчула, торкнувшись мого шраму? Яке саме моє минуле вона побачила? Вона лізла в мою душу, порушуючи всі межі дозволеного. Нестерпне дівчисько! Все ж таки вечір був зіпсований.

Повертаючись додому, ми обидва були мовчазні. Еріел сиділа навпроти мене, задумливо і сумно дивлячись у вікно. Я почував себе дещо винним. Я ніколи не був грубий і не кричав на жінок. Еріел повністю руйнувала мене і мій душевний спокій.

—Я не хотів зіпсувати Ваш вечір, - видавив я з себе, намагаючись повернути її колишній настрій.

Так, вона мені подобалася такою, якою була: дівчиною-загадкою, лукавою, часом іронічною.

— Ви не зіпсували його, графе Тейрене. Я засмучуюся про те, що цей день добіг кінця.