Джулія Рейвен - (не) Покірне Щастя, Джулія Рейвен

Розділ 12.1.

Вино змішалося із зеленим соусом та ввібралося в дорогий килим ручної роботи. Ось тільки ціна цього предмета інтер'єру — найменше, що хвилювало Бориса в цю хвилину. Немов у прострації він викликав клінера, розсудливо вирішивши не смикати хатню робітницю й не давати їй зайвий привід попліткувати з кухарем про той розгром, що вчинила Саша.

Як не дивно, злості на рудоволосу коханку Борис не тримав. Можливо, це м'якотілість, що прокинулася, можливо, здоровий глузд. Найімовірніше друге, бо, знаючи, як завзято охороняла Саша свою таємницю, помиї, що вилилися на неї, — а Борис не сумнівався, що Ірина не соромилася у висловлюваннях, — стали важким ударом.

Правду кажучи, Борис не міг похвалитися толерантністю. Йому в принципі було незрозуміло: Саша спілкується з коханкою покійного батька, і чому це вкладається в її межі нормальності. Однак це зовсім не причина миритися з витівкою Ірини. Якби Петро Павлович був живий, вона ніколи б не посміла навіть тявкнути щось негативне на цю тему. Ба більше, якби доля зробила так, що якимось магічним чином корпорація Рябцева стикнулася з невеликим на той момент бізнесом Бориса, Іра викрутилася б на животі, щоб опинитися в полі його зору. Найімовірніше, вона б ефектно оголилася б та всіма силами намагалася б потрапити до нього в гарем.

Борис не знав, що саме колишня дружина наговорила його коханій. Хоча це й не цікавило чоловіка. Набагато цікавішим було те, звідки Ірина дізналася про батька Саші.

Усе його нутро рвалося до Олександри, але їхати без будь-якої інформації, здатної довести його непричетність до цієї брудної історії, було б безглуздим самогубством. Саша однозначно не стане його слухати й напевно відірве йому яйця, якщо Борис заявиться до неї зараз. 

Тому наливши собі рокс віскі, він грузно плюхнувся в широке офісне крісло та увімкнув комп'ютер. Різнобарвний пошуковик на запит "Петро Павлович Рябцев" видав статтю в електронній енциклопедії і півсотні сторінок із біографією та історією шляху до успіху. Запити про сім'ю та скандали результату не дали. 

Усе, що вдалося знайти Борису, була коротка згадка про дружину і трьох дітей, без імен і дат народження. Ні про який роман із Марією, і вже тим паче компрометуючих фотографій, у мережі не було. Навіть на міському порталі, що славиться викриттям негідних вчинків та вивертанням брудної білизни, окрім сухої довідки про бізнес Рябцева та лицемірно скорботного некролога, Борис не знайшов нічого.

Ба більше, жодна із сотень переглянутих сторінок не містила навіть натяку на можливу спорідненість Саші та Петра Павловича. А такої людини як Марія Анатоліївна Сєрова в мережі просто не існувало. Наче хтось ретельно все підчистив, стер, видалив, не залишивши жодного сліду.

Борис зробив ковток віскі, відставив келих. Саша ні з ким темними таємницями своєї біографії не ділилася, а в мережі пліток немає. Отже, в Ірини був свій інформатор, який знає напевно про таємне кохання Рябцева.

— Але ж вона  не скаже, — в серцях вигукнув Борис.

Ситуацію ускладнювало ще те, що відшукати виродка, який вирішив через незнання або зі злого наміру обговорити цю делікатну тему з Іриною, просто нереально. За десятиліття існування корпорації Рябцев точно встиг обзавестися ворогами. І у тих ворогів напевно є дружини, коханки... коханці, прости Господи. Одному Богу відомо, скільки людей побувало на його шляху, і скільком із них Ірина могла б відполірувати член.

— Чортова с*ка!

Борис зі злості жбурнув келих у стіну, і він розсипався мільйонами осколків, залишивши на шпалерах мокру пляму.

Якою ж меркантильною тварюкою треба бути, щоб виливати помиї на ні в чому не винну людину! Ні! Навіть не так! Таким тупим ідіотом треба було бути Борису, щоб від початку погоджуватися на її умови! Хотів розійтися по-хорошому, дурень. Якби він тільки знав, що через роки сидітиме в розгромленій квартирі один та з хворими яйцями, то доклав би всіх зусиль, щоб Ірина назавжди зникла з його життя, не отримавши жодної копійки.

Сліпа злість вирувала в душі вогненним смерчем, стираючи людяність, милосердя і все те світле, що народилося в ньому за місяці, проведені з Сашею.

Сашею.

Сашенькою.

— Все одно будеш моєю! — люто проричав він, дивлячись в очі фотографії на робочому столі комп'ютера. — Навіть якщо мені буде потрібно замкнути тебе в спальні!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно