Віктор Суворов - Спецназ

що й міна, що лежить на узбіччі дороги, що діє проти проїжджих машин. Вона схожа на міни, які розміщені на базі переносного гранатомета, з якого стріляють по танках або бронетранспортерах.

«Стріла-Блок» є звичайною радянською ракетою «Стріла-2» (дуже схожою копією американського «Червоного Ока»). Група спецназу несе з собою одну або декілька таких ракет. В районі великого аеродрому пускова труба прикріплюється до високого дерева (або до даху будівлі, на високій щоглі, на стозі сіна) і маскується. Зазвичай ракету встановлюють на невеликій відстані від кінця злітної смуги. Після цього група покидає цю зону. Ракета запускається автоматично. Спочатку годинниковий механізм працює, дозволяючи групі вийти на безпечну відстань, потім, коли час запуску закінчується (це може бути від години до декількох днів), включається найпростіший детектор звуків, який реагує на шум літакового двигуна певної сили. Якщо шум двигуна підвищується, то нічого не трапляється (це означає, що літак знижується), але як тільки шум зменшується, спрацьовує запуск. Інфрачервона боєголовка реагує на тепло, випромінюване двигуном, переслідує літак і наздоганяє його.

Уявіть себе на місці офіцера, командувача повітряної бази. Літак (можливо з ядерною бомбою на борту) підбитий ракетою при зльоті. Що ви будете робити? Ви забороните всі польоти і направите ваших людей на пошуки злочинців. Звичайно ж, вони нікого не знайдуть. Польоти відновляться, і наступний ваш літак підбивають на зльоті. Що ви будете робити тепер? Що ви зробите, якщо група встановила п'ять ракет «Стріла-Блок» навколо бази та протипіхотні міни на підходах до них? Звідки ви знаєте, що встановлено лише п'ять ракет?

Наступна дуже ефективна зброя спецназу - це вогнемет ПРО-А. Він важить одинадцять кілограмів і має одноразову дію. Винайдений в першій половині 1970-х років, він істотно перевершує будь-які вогнемети, вироблені в цей же час у будь-якій країні. Принципова різниця полягає в тому, що чужоземні моделі того часу викидали струмінь вогню приблизно на тридцять метрів, і значна частина пального згоряла на траєкторії.

ПРО-А, однак, стріляє не струменем, а капсулою, що складається з легкого циліндра з зарядом порошку. Займиста суміш летить до цілі в капсулі і спалахує тільки при ударі об мішень. ПРО-А має дальність стрільби більш ніж 400 метрів, а ефективність одного пострілу дорівнює такій при вибусі снаряда 122 мм гаубиці. Він може з особливою ефективністю використовуватися проти вразливих для вогню цілей - сховищ пального, складів боєприпасів, ракет і літаків, що знаходяться на землі.

Найбільш могутньою зброєю спецназу є ракетна установка залпового вогню «ГРАД-В», система ведення вогню залпом, створена для повітряно-десантних військ. Ця зброя може бути встановлена на шасі вантажівки «ГАЗ-66». У неї 12 пускових труб, що стріляють реактивними снарядами. На відміну від автомобільної версії, «ГРАД-В» зроблений у переносній версії. У разі необхідності повітряно-десантні частини використовують окремі труби і снаряди до них. Трубу встановлюють на землю на найпростішій підставці. Її націлюють на мішень і тут же стріляють. При стрільбі з автомобіля точність дуже висока, а з землі - не дуже. Але в будь-якому випадку ефект дуже сильний. «ГРАД-В» - зброя, в значній мірі, для стрільби по площах, і її головними цілями є: центри зв'язку, ракетні батареї, стоянки літаків та інші дуже вразливі об'єкти.

Повітряно-десантні війська використовують обидві версії «ГРАД-В». Спецназ користується тільки другою, переносною версією. Іноді, при атаці на дуже важливу ціль, наприклад, на підводний човен біля причалу, великий підрозділ спецназу може одночасно вести вогонь снарядами «ГРАД-В» з кількох дюжин або сотень труб.

Найсучасніша зброя спецназу існує по сусідству зі зброєю, яка давно забута в усіх інших арміях або передана у військові музеї. Одна з них - арбалет. Як не кумедно, читач може дізнатися, що арбалет на ділі є страшною зброєю, яка посилає стрілу в людину з величезної відстані з величезною точністю. Фахівці вважають, що за часів суперництва арбалета і мушкета, мушкет був визнаний кращим тільки через те, що вчиняв приголомшливий гуркіт і це мало кращий ефект на ворогів, ніж легкий свист стріли з арбалета. Але за швидкістю стрільби, точністю і надійністю арбалет був кращим за мушкета, меншим за розміром і вагою, а вбивав людей так само, як і мушкет. Але оскільки він не справляв ніякого шуму при стрільбі, то він і не мав такого ефекту, як при залпі з тисячі мушкетів.

Але безшумність - це якраз те, що потрібно сьогодні спецназу. Сучасний арбалет, звичайно, дуже відрізняється за виглядом і конструкцією від арбалетів попередніх століть. Він зроблений за останнім словом техніки. Він забезпечений оптичним і температурним прицілами, схожими на такі на сучасних снайперських гвинтівках. Стріли роблять з урахуванням останніх досягнень балістики й аеродинаміки. Сам лук дуже елегантний, легкий, надійний і зручний. Щоб його було легше переносити, він розбирається.

Арбалет не є стандартною зброєю спецназу, хоча у спортивних тренувальних підрозділах надається величезна увага навчанню людей з ним поводитися. При необхідності група спецназу може бути забезпечена одним або двома арбалетами для виконання спеціального завдання, при якому треба вбити людину взагалі без шуму, в темряві з дистанції кількох дюжин метрів. Безумовно, арбалет жодним чином не може вважатися суперником снайперської гвинтівки. Снайперська гвинтівка Драгунова - дивовижна стандартна зброя спецназу. Але якщо на снайперську гвинтівку надіти глушник, то точність і дальність стрільби значно знизяться. Для точної та безшумної стрільби снайперську гвинтівку зробили з «важким стволом, в якому глушник є органічною частиною цієї зброї. Це чудова і надійна зброя. Тим не менш, офіцери, керівники ГРУ, вважають, що командир спецназу повинен мати достатньо широку колекцію зброї, з якої він може вибрати відповідну для конкретної ситуації. Цілком можливо, навіть найімовірніше, що виникнуть особливі ситуації, в яких командир, готуючись до операції, захоче вибрати досить незвичайну зброю.

Найбільш загрозливим, деморалізуючим ворогом солдата спецназу завжди була і буде собака. Ні електронні пристрої, ні вогнева міць супротивника не надають такого ефекту на його стан духу, як поява собак. Собаки ворога завжди з'являються в найбільш невідповідний момент, коли група, стомлена тривалим переходом, насолоджується коротким чутливим сном, коли ноги повністю стерті, а боєприпаси закінчилися.

Опитування, проведене серед солдатів, сержантів і офіцерів спецназу знову і знову дає одну і ту ж відповідь: останнє, з чим би вони бажали зіткнутися - це собаки противника.

Начальство ГРУ провело деякі далекоглядні дослідження з цього питання і прийшло до висновку, що кращим способом впоратися з собаками є використання собак самими. На південно-східних околицях Москви є Центральна Ордена Червоної Зірки школа з навчання військових собак, що має у своєму розпорядженні колосальну