Артур Конан Дойль - Артур Конан Дойл. Нотатки про Шерлока Голмса

— Либонь, я готовий погодитися з містером Алеком, — пробурмотів поліціянт. — Може, це й наслідки хвороби, але здається мені, що...

Його слова перервали відчайдушні крики:

— Допоможіть! Пробі! Убивають!..

У мене всередині все похололо: я упізнав голос свого друга. Я миттю вискочив на сходовий майданчик. Заклики про допомогу вже перетворилися на захриплий безтямний галас, що лунав зі спальні Алека Каннінгема. Я кинувся туди і миттю підскочив до дверей у туалетну кімнату.

Обидва Каннінгеми схилились над Шерлоком Голмсом, котрий лежав на підлозі. Молодший обома руками вчепився в його горло, а старший викручував зап’ястя. Утрьох нам не складно було відтягти їх, і Голмс скочив на ноги. Він був блідий і дуже збуджений.

— Заарештуйте цих людей, інспекторе, — відсапуючи, прохрипів він.

— За яким звинуваченням?

— За звинуваченням в убивстві кучера Вільяма Кервана.

Інспектор витріщився на нього круглими очима.

— Послухайте, містере Голмс, — нарешті заговорив він, — чи не хочете ви сказати, що...

— Інспекторе, та ви погляньте на їхні обличчя! — обірвав його Голмс.

Ніколи ще мені не доводилось бачити, щоб чиєсь обличчя настільки красномовно засвідчувало провину. Старий стояв у заціпенінні, дивлячись у підлогу, його густі брови зійшлися на переніссі. Син же його, навпаки, виблискував темними очима, як хижий звір, загнаний у кут. Риси його обличчя були спотворені до невпізнання. Інспектор, кажучи ані слова, підійшов до дверей і подав сигнал. На поклик відразу ж з’явились два констеблі.

— Я не маю виходу, містере Каннінгем, — промовив інспектор. — Дуже сподіваюся, що це жахлива помилка... Що ви робите! — Його рука промайнула в повітрі, і на підлогу полетів револьвер, який Каннінгем-молодший вихопив із кишені.

— Візьміть зброю, — спокійно вимовив Голмс, притиснувши револьвер ногою до підлоги. — На суді вона знадобиться. А ось і те, що нам дійсно потрібно. — Він підняв із підлоги зім’ятий аркуш паперу.

— Друга частина листа! — з подивом вигукнув інспектор. — Де ви його знайшли?

— Там, де він і мусив бути за моїми припущеннями. Полковнику, ви з Ватсоном, напевне, можете повертатися додому, я приєднаюся до вас за годину, не більше. Нам з інспектором необхідно перекинутися кількома словами із заарештованими, але до обіду я буду обов’язково.

Шерлок Голмс дотримав слова. За годину він долучився до нас у курильній кімнаті полковника. З ним з’явився маленький літній пан, якого мені рекомендували як містера Антона — це його будинок було пограбовано минулого тижня.

— Я б хотів, щоб містер Актон був присутнім під час моєї розповіді, — пояснив Голмс. — Йому буде цікаво почути деякі подробиці. Думаю, полковнику, ви вже шкодуєте про те, що запросили такого невгамовного гостя, як я.

— Навпаки, — посміхнувся полковник. — Велика честь спостерігати за вашою роботою, містере Голмс. Хоча я досі не розумію, як вам удалось відгадати цю загадку.

— Боюся, моя розповідь вас розчарує. Але спочатку... Ця колотнеча в туалетній кімнаті Каннінгема-молодшого забрала в мене чимало сил. Якщо дозволите, полковнику, я наллю собі ковток вашого бренді. Я ще недосить оклигав для такого клопоту.

— Сподіваюсь, у вас більше не буде таких припадків?

Шерлок Голмс щиро розсміявся.

— Про це ми ще поговоримо, — сказав він. — Я розповім вам про перебіг справи в тій послідовності, в якій розвивалися події, щоб стало зрозуміло, на чому будувалися мої висновки. Якщо вам щось буде невтямки, ставте запитання.

У роботі детектива чи не найголовнішою є здатність відчувати, які з фактів випадкові, а які мають першочергове значення. В іншому разі ви марнуєте купу сил замість того, щоб зосередитися на головному. У цій справі я від самого початку не мав ані найменшого сумніву в тому, що ключем до розгадки таємниці є уривок паперу, який був затиснутий у руці вбитого.

Відразу хочу звернути вашу увагу на той факт, що, якби розповідь Алека Каннінгема була правдивою, коли б, як він стверджував, убивця відразу після пострілу втік, він не міг би вирвати аркуш із руки вбитого. Але якщо це зробив не злочинець, то це міг зробити лише сам Алек Каннінгем — адже до того часу, коли старий спустився сходами, на вулиці вже зібралося кілька слуг. Здогадатися про це було неважко, інспектор не зробив цього лише тому, що йому й на думку не спало, що до вбивства можуть бути причетні такі шановані пани.

Я ж ніколи не роблю винятків та виходжу лише з фактів. Тому із самого початку розслідування роль Алека Каннінгема в цій справі викликала моє зацікавлення.

Відірваний кутик паперу, який показав нам інспектор, я вивчив дуже ретельно. Мені одразу ж стало зрозуміло, що це частина цілком незвичайного документа. Ось він. Ви не знаходите у ньому нічого дивного?

— Почерк якийсь незвичайний, — зауважив полковник.

— Вочевидь, — вів далі Голмс, — що лист написано двома різними особами. Вони писали листа по черзі — і в цьому легко пересвідчитися навіть під час побіжного огляду.

— Чорт забирай! — здивувався полковник. — Адже це дійсно так. Але навіщо двом різним людям знадобилося писати одного листа?

— Природно, це робили не задля забавки. Один із тих, хто його писав, не довіряв іншому й хотів, аби відповідальність за їхній задум була розділена між ними нарівно. До речі, для мене є цілком очевидним, що той, чиєю рукою написано слова «годині» та «хвилин», був організатором злочину.

— Яким же чином ви це з’ясували?

— Це стає зрозумілим, якщо порівняти почерки — цей є набагато впевненішим та твердішим. Одначе крім здогадок, є й більш вагомі аргументи. Якщо уважно придивитися, можна помітити, що тверда рука писала, залишаючи пропуски у тих місцях, де інша рука мала дописати свої слова пізніше. Іноді місця бракувало, і слабшій руці доводилося втискувати, наприклад, чисельник «сорок п’ять» між «об» та «хвилин».

— Дивовижно! — вигукнув містер Актон.

— Утім, поки що досить поверхово, — відгукнувся Голмс. — Ми нарешті дісталися важливішого пункту. Експерти-криміналісти, як відомо, вміють досить точно визначати за почерком людини її вік із точністю до десятиліття. Лишень іноді хвороби та фізична неміч надають почеркові старечих особливостей, навіть якщо писала молода людина. У нашому випадку, дивлячись на чіткий почерк одного та недбале, але все ж цілком розбірливе письмо іншого, ми можемо сказати, що один із тих, хто писав є молодою людиною, а інший — у літах, хоча й не зовсім