Федеріко Андахазі - Анатом, Федеріко Андахазі

з жодним описом цього органа й не маємо змоги ані засвідчити, що він існує, ані спростувати його існування.

Утім, попри все, ревність (певна річ, шляхетна), з якою ви відстоюєте Святі Принципи, а також острах, що це відкриття здатне породити єресь і збільшити чисельність невірних, варті поваги, хоч і необгрунтовані. Істина, синьйоре декан, міститься лише у Святому Письмі, і по всьому. Наука Істини не відкриває. Вона є лише кволий пломінь, що освітлює Слово Боже. Наука є на службі Богові, допомагаючи збагнути Істину. Нам, вірним, стане віри, але для того, щоб в Істині переконалися невірні, вони мають пізнати її Розумом.

Ви прогледіли, синьйоре декан, що відкриття анатома надало нам нарешті анатомічне свідчення створення жінки саме так, як про це йдеться у Святому Письмі. Якщо ви почитаєте у книзі Буття, то особисто у цьому пересвідчитеся.

Таким чином, як випливає із вищезазначеного, ми знімаємо з Матео Колона всі обвинувачення, які йому було висунуто. Незважаючи на це, Трибунал забороняє видавати працю «De rе anatomica» відповідно до правил, зазначених у «Indices librorum prohibitorum».

Частина четверта

СВЯТЕ МИСТЕЦТВО

I

8 листопада 1558 року, на очах у обуреного Алессандро де Леньяно, у супроводі почту з Ватикану Матео Колон поїхав до Рима.

Особистий лікар папи подорожував, ніби справжній принц, його кликали Превелебністю. Утім, обоє — і декан, і анатом — усвідомлювали, що щаслива зірка може згаснути так само стрімко, як і життя Павла III.

Алессандро Фарнезі покоївся на своєму ложі у Ватикані. Скуйовджена відросла борода уподібнювала його до старого рабина. Матео Колон став навколішки, взяв руку папи, щоб поцілувати каблучку з печаткою, й заледве стримав сльози, коли понтифік, добувши останніх сил, благословив його уриваним голосом. Опанувавши хвилювання, анатом наказав залишити його наодинці з Його Святістю, у цьому йому, однак, відмовили. Від Алессандро Фарнезі лишилися лише кістки та шкіра, що звисала на них. Коли його обрали папою, він уже був старим, мав уже більш як сімдесят два роки, нездужаючи вже мало не на всі відомі хвороби. Це була вже не та людина, яка колись згуртувала князів церкви проти турків, і, звісно, не тим, котрий спочатку терпінням, а потому брутальною силою спромігся зірвати Трентський собор. Не тим, хто зі святенницьким смиренням мусив підкоритися примхам герцога Мантуанського, імператора та протестантів. І, певна річ, не тим палким прибічником Інквізиції, який вважав, що для таких численних грішників явно бракує вогнищ та скорих на розправу суддів, котрих він примножив, як Христос примножив рибу та хліб, наділивши величезними повноваженнями, звівши до рівня Верховного Трибуналу з питань віри, й відправив у Венецію, Мілан, Неаполь, Тоскану та інші міста, інакше кажучи, туди, куди йому заманеться. Саме так, Алессандро Фарнезі вже був не тим ненаситним читачем, який особисто вирішував, які книги занести до переліку «Indices librorum prohibitorum», тобто на вогнище укупі з їхніми авторами. Зараз же він скидався на власну трухляву тінь в агонії. Його вузлувата рука, котра свого часу єдиним розчерком пера обернула Парму та П’яченцу на принципат родини Фарнезі, тепер безпорадно лежала у долонях бісівського анатома з Кремони, якого, терміново визволивши з пекла, доправили у рай. Його Святість передав свою долю тому, кого ще напередодні вважали голосом Люцифера, а зараз обернулися на Боже знаряддя.

Стан Павла III справді непокоїв його нового особистого лікаря, доля якого цілком залежала від здоров’я пацієнта. Після багатогодинного огляду Матео Колон з тривогою пересвідчився, що його мистецтво у цій справі майже безпорадне. Алессандро Фарнезі так і не вилікувався від недуги, якою хворів п’ять років тому, мало не померши. Дивно, як він спромігся протягнути ще п’ять років. Серце у папи заледве билося, обличчя було вкрите мертвотною блідістю, розмовляв він задихаючись, його заледве можна було розчути, кожне речення коштувало йому неабияких зусиль, і напади колишньої говірливості повсякчас переривав сухий кашель, який переходив у ядуху, через яку його обличчя ставало темно-синім. Коли напади ущухали, щоки папи набували звичного зеленого відтінку, котрий не покидав їх останні півроку. Зараз уже не істотною була подагра, на яку папа страждав мало не все життя, ані напади епілепсії, ані задавнена мігрень, ані жаский герпес, що вкривав шкіру, — саме тому папа й відростив бороду. Павло III помирав. Його Святість прогнав нетяму-лікаря, якого призначив украй знахабнілий кардинал Альварес Толедський, котрий привселюдно вихвалявся, що готовий посісти місце папи. Хай там як, але відтоді, як згодом вигнаний лікар почав дбати про здоров’я Алессандро Фарнезі, стан його чимраз погіршувався. Матео Колон згодився з думкою пацієнта. Суворо кажучи, призначене попередником лікування завдавало більше шкоди, ніж власне хвороба, тому новий лікар папи наказав скасувати кровопускання й виснажливі клізми, які лише посилювали анемію у Святого Отця, до того ще й суворо заборонивши поїти його блювотним зіллям. На відміну від попереднього лікування, за допомогою нового не намагалися вигнати хворобу через усі отвори, які є на тілі Його Святості, адже, відверто кажучи, смертельну недугу понтифіка визначити було неважко: він постарів. Єдине, чого досяг попередній лікар, — позбавив папу останніх сил, які ще лишалися у його тілі.

Матео Колон наказав зібрати в один сосуд усі випорожнення понтифіка, а в другий — усі уринальні соки, що виділилися протягом дня. Уночі анатом дослідив вміст сосудів, передовсім зауваживши колір, запах та в’язкість виділень. Ще до світанку Матео Колон визначив, яким має бути лікування єдиної хвороби понтифіка — старості.

Його Святість будь-якою ціною має жити. Матео Колон охоче 6 віддав підстаркуватому Алессандро Фарнезі половину власного життя. Але була ще й інша ймовірність.

Павло III потребував молодої крові. Саме її і замірився дати йому анатом.

День побиття немовлят

І

У день побиття безневинних немовлят[25] Матео Колон, новий лікар папи Павла ІІІ, за схвалення Його Святості, погодився знайти й привести у покої понтифіка десять дівчаток від п’яти до десяти років, певна річ, з чудовим здоров’ям. Особисто відібравши п’ять із десяти, анатом підвів їх до ложа Його Святості. Трухлявий папа поблагословив кожну дівчинку, які плакали від хвилювання, цілуючи перстень на його руці, згодом їх провели у заздалегідь налагоджену кімнату, по сусідству з кімнатою анатома. Потому Матео Колон наказав привести найкращих годувальниць Рима. Серед них він особисто відібрав трьох молодиць з налитими, вип’яченими уперед грудьми й досконалим станом. Матео Колон вважав за доречне особисто переконатися у чудовому смакові й густоті молока, яке щедро бризкало із сосків, коли на них натискали пальцями.

Тричі на день Його