Федеріко Андахазі - Анатом, Федеріко Андахазі

туди до різних м’язів, а потім випаруватися з тіла під час виконання завдання, яке потребує такої самої кількості соків. Що ж до того, чому член чоловіка, що мав намір скоїти гріх і навіть сплатив за це, відмовляється потурати йому у гріху, зазначу, що це відбувається з тієї самої причини. Часом, коли ми нехтуємо пориваннями нашої душі, остання, відмежувавшись від нашої волі, примушує тіло ставати на свій бік.

Отже, все, що сказав великий анатом про пеніс, можна цілком небезпідставно прикласти до Amor Veneris, позаяк цей орган не лише має власне життя, волю та розум, але й це життя, розум та воля цілком підкорюють поведінку істоти, яка оточує цей орган. У цьому сенсі варто розуміти волю та розум жінки як Amor Veneris.

Чоловік має поводитися з жінкою, достоту як поводиться з тілом його душа, оскільки його тіло має жіночу природу, а душа — чоловічу.

Ось, власне, й усе, що я можу сказати на свій захист, тому я замовкаю, досі непохитно переконаний у тому, що все сказане мною є істиною і навіть на дещицю не суперечить Святому Письму. І буде зі мною справедливість Всевишнього.

Вирок. Диво

І

Чоловік, якого комісія богословів визнала винним, не міг сподіватися, що присуд змінять у Верховному Суді Інквізиції. Утім, долю Матео Колона вирішило диво.

Того дня, коли комісія мала намір виголосити Матео Колону свій присуд, до Падуї явився посланець з Рима, принісши листа голові комісії. Кардинал Карафа, двічі перечитавши листа, відчув, що земля ніби йде йому з-під ніг. На листі стояла печатка папи Павла III. Здоров’я сімдесятирічного понтифіка помітно погіршилось, тому він вирішив удатися до послуг Матео Колона. У Римі анатом геть не мав слави святого, радше навпаки. Одначе, завдяки зусиллям своїх ганьбителів, він став чи не найвідомішим лікарем у Європі. Й попри те, що почет щосили намагався відмовити Його Святість, Алессандро Фарнезі, з усім запалом життя, що полишало його, вирішив відстрочити свою кончину. На той час він уже був заслабкий, щоб сподіватися дива, але ще досить сильний, щоб добутися свого. Отже, комісія за головуванням кардинала Карафи була вимушена терміново винести присуд на користь звинувачуваного. Присуд, утім, був на користь особи анатома, але не його праці. Матео Колона виправдали, й доктори богослів’я вирішили не переправляти справу на Суд Святої Інквізиції. Але водночас комісією було вирішено не знімати заборону, яку наклав декан на «De ге anatomica». Таке соломонове рішення, що не вдовольнило жодну сторону, розчарувало й ошелешило натомість геть усіх. Включно із самими єпископами.

Душею доктори богослів’я прихилялися — через звичку та свою природну прихильність — до світлої путі вогнища, про яке марив декан. Комісія, обізнана про бездоганну репутацію декана, була ладна винести суворий вирок ще до того, як обвинувачуваний спромігся промовити хоч би слово на свій захист. І не тому, що вважала відкриття, зроблене анатомом, демонічним, навпаки, на думку докторів богослів’я, відкриття Матео Колона було для церкви за знахідку. Бо нарешті розтлумачувало одну з таємниць, що хвилювала найбільше, й, певна річ, одну з найтемніших проблем: проблему жінки. Справа була не стільки у відкритті, як у його авторові. На додачу, остерігалися поширення таких знань. Якщо все саме так, як стверджував анатом, Amor Veneris обертався на справжнє знаряддя підкорення мінливої жіночої волі. Оприлюднення такого відкриття мало б своїм наслідком безліч прикростей. «Скільки нещасть спіткає християнство, якщо об’єктом гріха заволодіють прихильники диявола?» — питали себе спантеличені Доктори Церкви. Або, що набагато гірше, самі дочки Єви, Боже борони, зрозуміють, що у них поміж ніг — ключі від раю та пекла? Логіка підказувала, що події розгортатимуться так: якщо Amor Veneris підкорює жіночу волю, то владою над органом сластолюбства, а отже, й над волею жінки, заволодіє медицина, зокрема хірургія. Вміти торкатися. Уміти різати.

Певна річ, найліпша доля, яка, можливо, спіткала б «De ге anatomica», — стати церковною таємницею, яку ревно зберігають і зараховують до «Indices librorum prohibitorum».[24] Але ж хто міг заприсягтися, що Матео Колон, навіть попри те, що дав обітницю, збереже таємницю? Хто міг заприсягтися, що анатом особисто не послужиться власним відкриттям? Утім, у руках Церкви його знахідка могла б стати чудовим знаряддям, щоб спрямувати норовливе стадо на шлях благочестя та святості, приміром, знищивши пристанище диявола у жіночому тілі. Якщо саме цей орган відповідає за гріх, то чому б із самісінького початку не позбавити усіх жінок сластолюбного Amor Veneris? Адже ж євреї обрізали крайню плоть? Тому були свої причини. Утім, то були цілковиті домисли. Нагальною потребою було зберегти відкриття у таємниці будь-якою ціною. Тому комісія мала намір винести присуд, що відкривав шлях Суду Святої Інквізиції.

Працю Матео Колона не спіткала доля її автора. «De ге anatomica» увійшла до переліку заборонених творів «Indices librorum prohibitorum», який започаткував особисто папа Павло III у 1543 році. Анатом заприсягся зберегти своє відкриття у таємниці. Лише за такої умови Матео Колон зберігав власне життя.

7 листопада 1558 року, того дня, коли кардинал Карафа отримав листа з Рима, комісія богословів оприлюднила висновки, котрі явно призначалися для певного адресата у Римі.

ВИСНОВКИ КОМІСІЇ

Висновки комісії докторів богослів’я,

направлені декану Університету Падуї

Комісія, яку ви скликали для розгляду діяльності голови кафедри анатомії, автора «De rе anatomica», хірурга Матео Ренальдо Колона з Університету, який ви очолюєте, ознайомилася зі звітами, показаннями свідків та заявами обох сторін.

Комісія не спромоглася збагнути причину ворожого ставлення, яке ви маєте до вашого працівника, а також розібратися у суперечностях, які є у ваших лютих міркуваннях, якщо тільки лють та міркування можна ставити поряд. Синьйоре декан, стосовно ваших оцінок та звинувачень, які ви висунули проти «De rе anatomica», а надто розділу XVII, — то у цьому ми лише покладаємося на вашу думку, адже, як ви стверджували, «праця просувалася під вашим “невсипущим наглядом”».

Попри те, наш розум неспроможний осягнути силогізм, який ви нам подали. Спочатку ви називаєте відкриття вашого анатома нісенітницею, а згодом звинувачуєте його у плагіаті та узурпації, позаяк орган, про який з ваших слів ідеться, описали за античних часів Руф Ефеський та Юлій Поллукс, арабські анатоми Абул-Касіс та Авіценна, а також Гіппократ і навіть Фаллопій. Умовимося про таке: або ми візьмемо до уваги перше твердження й вважатимемо, що такого органа не існує, або зважатимемо на друге, заявивши, що він так само справжній і добре відомий, як і легені.

З нашого боку, ми не ознайомлені