Івакін Г. - Оповіді про стародавній Київ, Івакін Г.

Виявлені труби практично не відрізняються від попередніх. І, можливо, вони також належать до водопроводу Григоровича-Барського.

Разом з дерев’яним водогоном на вул. Лівера виявлені рештки кількох горизонтів дерев’яної мостової. Ця вулиця, у минулому Успенська (бо починалася від відомої церкви Успіння-Пирогощі), була складовою частиною головної міської магістралі, що пролягала від сучасної Поштової площі до Житнього ринку. Саме нею проходив шлях до головного подільського торгу. Тому магістрат особливо турбувався про стан цієї вулиці. До того ж у цих місцях багнюка була чи не найбільша. Про це свідчать і назви навколишніх вулиць: Фролівська звалася Чорна Грязь, вул. Зелінського — Гнила вулиця.

Найнижчий горизонт дерев’яної мостової, вірогідно, датується серединою XVIII ст. Вздовж вулиці були укладені великі соснові колоди-лаги, на яких упоперек лежали щільно і рівно припасовані одна до одної невеликі колоди. Про стан цієї мостової доповідав інженер-капітан Бібіков (1762 р.): «От ринку мимо Петропавлівського монастиря до Єрданської рогатки мостки ветхи». Мабуть, мостова через інтенсивний рух за 10— 15 років ставала непридатною до експлуатації.

Коли ж з’явились у Києві вуличні дерев’яні мостові? М. Берлинський називав 1737 р.: «Вперше по головних вулицях зроблені мостові й канали, стільки на Подолі потрібні, яких до цього ніколи там не бувало». Та грамота великого князя литовського Олександра від 26 травня 1494 р. вказує на обов’язок киян «мост им городской мостити». Можливо, йдеться саме про вуличні дерев’яні мостові. Остаточно розв’язати це питання можуть лише майбутні дослідження Подолу.

Нові знахідки водопровідних труб і дерев’яних вуличних мостових значно доповнюють наші уявлення про характер і рівень благоустрою Києва XVIII ст.

* * *

Від кінця V ст. до наших днів Київ пройшов довгий і складний шлях економічного і культурного розвитку. Заснування, дальше зростання і зміцнення Києва нерозривно пов’язані з процесом утворення державності у східних слов’ян, який почався формуванням Полянського князівства, а завершився виникненням у IX ст. давньоруської держави — Київської Русі.

Київська Русь стала однією з наймогутніших держав середньовічної Європи. Високорозвинута культура Київської Русі не поступалася перед культурою великих західноєвропейських країн того часу. Київ — столиця держави — був великим містом з населенням 50 тис. чоловік. Місто мало розвинуте ремісниче виробництво, було найбільшим центром міжнародної торгівлі, славилося далеко за межами країни своїм самобутнім мистецтвом.

Творцем високої давньоруської культури була давньоруська народність. Вагомий внесок у її розвиток зробили кияни. За своїм змістом ця культура — феодальна, але до її складу входила не тільки культура феодалів, а й народних мас, які в процесі своєї виробничої діяльності створювали високохудожні мистецькі твори. Давньоруська культурна спадщина посідає визначне місце у скарбниці світової культури.

Поступальний розвиток Києва і всієї Русі був перерваний у середині XIII ст. страшною Батиєвою навалою, під час якої загинула велика кількість населення, багато матеріальних і культурних цінностей. Але історичні здобутки давньоруської народності збереглися, вони стали життєдайним джерелом економічного і культурного розвитку трьох братніх народів —

російського, українського і білоруського. Саме з глибини віків бере свій початок свідомість єдності походження, історико-культурної та етнічної близькості, спорідненості й нерозривного зв’язку окремих частин Русі, свідомість, яку російський, український і білоруський народи пронесли через віки.

І після Батиєвої навали Київ залишався головним центром Подніпров’я. Місто, хоч і зазнало страшного удару, продовжувало жити завдяки невтомній праці трудящих мас. Політика, спрямована на возз’єднання з усіма колишніми давньоруськими землями, була головною віссю історії Києва XIV—XVII ст. Після Переяславської ради 1654 р. Київ починає швидко рос-   ти — збільшується його населення, ведеться широке кам’яне будівництво, реставруються пам’ятки давньоруського часу.

Але по-справжньому Київ розквітнув лише в радянський час, коли після перемоги над силами зовнішньої та внутрішньої контрреволюції трудящі міста розпочали соціалістичне будівництво. Мирна праця була перервана німецько-фашист-ською агресією. Гітлерівці завдали величезних втрат місту. І лише завдяки безкорисливій допомозі всіх народів Радянського Союзу, постійному піклуванню ЦК КПРС і Радянського уряду, самовідданій праці киян Київ був відроджений з руїн і став ще красивішим та величнішим.

Невпізнанно змінився Київ у наші дні. Місто по праву пишається досягненнями своїх робітників і вчених, творами талановитих літераторів і художників. Під керівництвом партійних організацій ведеться наполеглива робота по перетворенню столиці Радянської України в місто високопродуктивної праці, високої культури і зразкового громадського порядку.

Примножуючи славні революційні, бойові і трудові традиції киян, спираючись на весь історичний досвід, трудящі міста вносять гідний вклад у розвиток соціалістичного способу життя, зростання могутності і авторитету нашої Батьківщини.

Повне і глибоке осмислення сьогодення міста неможливе без розгляду всієї його вікової історії. Тому 1500-річчя Києва — велика подія в громадсько-політичному і культурному житті міста, свято непорушної дружби братніх російського, українського і білоруського народів, усіх народів нашої Вітчизни, свято інтернаціональної дружби слов’янських народів. Цей ювілей — яскрава демонстрація торжества ленінської національної політики Комуністичної партії і Радянської держави.

За пропозицією 26 країн Європи, Азії, Африки і Латинської Америки Генеральна конференція ЮНЕСКО вирішила відзначити 1500-річний ювілей Києва в міжнародному масштабі.

Величезну роботу по підготовці до 1500-річного ювілею міста провели вчені Києва, Москви та інших міст нашої країни. Тільки комплексна копітка праця археологів, істориків, лінгвістів, учених інших напрямів дала можливість встановити вік Києва. Вагомий внесок у визначення часу походження

міста зробили київські археологи. Розкопки останніх років поряд з даними багаторічних досліджень Києва показали, що початок безперервної історії столиці Радянської України сягає кінця V ст. Широкі й систематичні дослідження міста, що їх розгорнула Київська експедиція Інституту археології АН УРСР, розкрили чимало невідомих сторінок історії Києва, значно збагатили наші знання та уявлення про матеріальну й духовну культуру міста.

Усього вченим відомо зараз 45 пам’яток монументального зодчества столиці Давньої Русі. Серед них: палац X ст., Клов-ський собор, язичеське капище, Ротонда, залишки якої допомогли висвітлити питання розвитку архітектури міста до мон-голо-татарської навали. Розкопки в районі Золотих воріт дали змогу зробити їх реконструкцію. Добуто нові відомості про стародавній храм Пирогощі.

Знахідки й дослідження зрубних жител змінили уявлення про масову забудову давнього Києва — довели, що напівзем-лянкові житла були тимчасовими, в яких кияни поселялися після пожеж і повеней, дали змогу розгорнути дендрохронологічні дослідження, завдяки чому уточнено датування не лише виявлених пам’яток Подолу, а й Верхнього Києва.

Відомості про давній Київ поповнилися новими даними про розвиток ремесла: знайдено чимало нових знарядь праці, виявлено печі для випалювання плінфи тощо.

Значні кроки зроблено і в епіграфіці Києва. Вивчення графіті Софійського собору, Кирилівського та Видубицького монастирів проливає світло на питання поширення писемності, її ролі в культурному та економічному житті міста, всієї Русі.

Інтерес до Києва невичерпний, як невичерпна його історія. Містом великої долі називають його науковці та ентузіасти, які вивчають, досліджують, збирають матеріали про Київ.

Виступаючи на XXVIII конференції Київської