Джек Лондон - Південноморські оповідання, Джек Лондон

Управитель саме подавав своєму гостеві власними руками приготовлений коктейль, коли ввійшов якийсь чоловік, одягнений до їзди на коні.

- А що там? - глянув на нього управитель.- Знову річка розлилась?

- Яка там у біса річка! Дикуни, от що! Вискочили з очерету, кроків, може, за дванадцять од мене, і один як бабахне, приклавши рушницю до стегна. Снайдерівська рушниця... Звідки в нього снайдер, хотів би я знати? Ах, пробачте. Радий познайомитися з вами, містере Аркрайте.

- Містер Браун, мій помічник,- назвав його Гарівел.- Ану хильнімо тим часом!

- І де він доп’яв снайдера? - не міг угамуватися містер Браун.- Я завжди казав: не держіть ніколи зброї в конторі! Ну, от і...

- Зброя лежить, де й лежала,- роздратовано перебив містер Гарівел.

Браун усміхнувся, ніби не ймучи тому віри.

- Ходімо подивимось! - сказав на те управитель.

І вони пішли до контори, а за ними й Берті,- і там містер Гарівел переможно показав на велику скриню в кутку.

- Чудесно, але відкіля ж у того поганця снайдер? - товк своє містер Браун.

Тим часом Мактевіш легесенько собі підняв скриню. Управитель підбіг, рванув віко догори - скриня була порожня. Усі, вжахнувшися, мовчки глянули один на одного. Гарівел знеможено похнюпився, Мактевіш злісно вилаявся.

- А не я казав? От і вір тепер чорношкірій челяді!

- Кепська справа! - мовив Гарівел.- Та якось воно буде! Треба гарненько провчити паскудників. Панове, будьте весь час при зброї, хоч би й обідаючи. Містере Брауне, заготуйте сорок чи п’ятдесят динамітових паличок... Та щоб гноти короткі... Ми їм покажемо! А поки що, панове, ходім обідати.

Берті, мавши нехіть до рижу та м’яса з прянощами, взявся одразу за привабну на вигляд яєчню. Він уже доїдав її, коли Гарівела скортіло взяти трохи й собі. Тільки він поклав шматочок у рот - як зараз же, лаючись, і виплюнув.

- Це вже вдруге! - зловісно процідив Мактевіш.

Гарівел усе кашляв і спльовував.

- Що вдруге? - стрепенувся Берті.

- Отрута,- була відповідь.- Цього кухаря тільки повісити!

- Отак самісінько звели зі світу рахівника на мисі Марш,- підкинув слово Браун.- Страшна смерть! На «Джесі» казали, що чути було за три милі, як він кричав.

- В кайдани його треба! - пробурмотів Гарівел.- Щастя наше, що ми відразу помітили.

Берті сидів приголомшений, обличчя йому пополотніло. Він намагався щось промовити, але з хвилювання тільки хрипів. Всі стурбовано подивились на нього.

- Невже ви? Невже?..- перелякано скрикнув Мактевіш.

- Авжеж, я з’їв її, багато, цілу тарілку! - здобувся нарешті на голос Берті, нагадуючи людину, що тільки-но виринула з води і тяжко відсапує.

Моторошна мовчанка зависла на півхвилини, і Аркрайт прочитав у присутніх в очах жахливе слово: смерть.

- А може, то не отрута? - похмуро бовкнув Гарівел.

- Покличте кухаря! - сказав Браун.

Увійшов, скалячи зуби, чорний кухтик із проколеним носом та продірявленими вухами.

- Ану, глянь-но, Ві-Ві, що це таке? - гримнув Гарівел, показуючи йому на яєчню.

Звичайно, хлопчина оторопів.

- Добріш їжа, кай-кай,- промурмотів він, виправдуючись.

- Хай сам покуштує! - порадив Мактевіш.- Так найпевніш.

Гарівел набрав ложку і підійшов до кухтика. Той кинувся втікати.

- Ну, ясна річ! - переконано вигукнув Браун.- Де б же він їв!

- Містере Брауне, подбайте, будь ласка, щоб його зараз же закували в кайдани.- І Гарівел спокійно обернувся до Берті.- Не турбуйтесь, комісар сам розгляне цю справу, і кажу вам - коли ви вмрете, його конче повісять.

- Хтозна, чи уряд на таке згодиться,- зауважив Мактевіш.

- Але ж, панове, панове! - застогнав Берті.- Подумайте про мене!

Гарівел співчутливо знизав плечима.

- Шкода й мови, приятелю. Це тутешня отрута, ми проти неї безсилі. Одне пораджу - заспокойтесь, бо коли...

Тут він урвав мову: за стіною пролунали два постріли. Ввійшов Браун. Він перезарядив рушницю і знову сів до столу.

- Кухар помер,- промовив він.- Раптовий напад лихоманки.

- Я оце казав містерові Аркрайту, що від тутешньої отрути ми не знаємо жодних ліків...

- Опріч джину...- докинув Браун.

Гарівел назвав себе роззявою та ідіотом і побіг по джин.

- Тільки не розбавляйте, голубе, не розбавляйте,- навчав він Аркрайта. Той захлинувся, аж сльози потекли, а проте вихилив мало не повну шклянку чистого спирту.

Гарівел помацав йому пульс, зміряв температуру, зумисне довго шукаючи термометра, і висловив здогад, що, може, яєчня й не була отруєна. Браун і Мактевіш пристали на його гадку, одначе Берті відчував нещирість їхніх запевнень. Їсти йому вже перехотілося, і він крадькома мацав собі під столом пульс. Звичайно, живчик бився дедалі швидше, але бідолаха й у голові не покладав, що то від джину.

Мактевіш узяв рушницю і вийшов на веранду поглянути, що там робиться.

- Їх ціла юрма зібралася біля кухні,- оповістив він, вернувшись.- І кожен має снайдера. Знаєте, що я раджу? Їх треба обійти і напасти ззаду. Вдарити першими, розумієте? Ви підете зі мною, Брауне?

Гарівел, сидячи при столі, обідав собі далі, а Берті тим часом помітив, що пульс у нього збільшився ще на п’ять ударів. Проте, як почалася стрілянина, він шпарко скочив в місця. Тріскотіли снайдери, гучно лунали постріли з вінчестерів Брауна та Мактевіша, а до того всього чулися демонічні зойки та вереск.

- Наша перемога! Вони повтікали! - мовив Гарівел, коли голоси й постріли подаленіли.

Браун і Мактевіш вернулись до столу, але цей останній зараз же вийшов на розвідини.

- У них є динаміт! - заявив Мактевіш, вступаючи до хати.

- Ну що ж, і ми вдамося до динаміту,- сказав на те Гарівел.

Кожен з них узяв по декілька динамітових паличок у кишеню, всі троє запалили сигари і рушили до дверей. Отоді й сталося! Пізніше вони всю вину склали на Мактевіша, та й він не перечив, що справді забагато прихопив динаміту. Так чи ні, а рвонуло добре, аж дім піднявся одним краєм, потім знов осів на підвалини. Частину посуду на столі побило, годинник з восьмиденним накрутом зупинився. Волаючи про