Рафаелло Джованьолі - Спартак, Рафаелло Джованьолі

— Гей, слухайте!.. Я сьогодні в доброму настрої і хочу почастувати себе і. вас видовищем, яке не часто можна побачити на бенкетах… Слухайте ж… любі мої друзі… Чи бажаєте ви подивитися в цій залі бій гладіаторів?

— Так, так, хочемо! — закричали десятки голосів, бо до цього видовища були охочі не тільки гості, а також музики й танцюристки. Вони з радістю кричали «хочемо», не подумавши, що питають зовсім не їх.

— Так, так, гладіаторів!.. Гладіаторів!.. Хай живе Сулла!.. Найщедріший Сулла!

Незабаром до зали увійшли десять гладіаторів, яких привів Хрізогон. П'ятеро були у фракійському одязі, п'ятеро — в самнітському.

— А Спартак? — запитав Сулла Хрізогона.

— Спартак ще не повернувся до школи, він, мабуть, у своєї сестри.

Цієї миті до триклінія ввійшов Спартак, увесь червоний, задиханий. Він приклав руку до уст і привітав Суллу та його гостей.

— Я хочу оцінити, — сказав Сулла рудіарієві, — твоє вміння навчати фехтування. Зараз ми побачимо, чого навчились і що можуть робити твої учні.

— Але вони тільки два місяці навчаються фехтувати, і тобі здадуться невеликими успіхи мого навчання.

— Побачимо, побачимо! — відповів Сулла.

І потім, звертаючись до гостей, сказав:

— Я не запроваджую нічого нового, пропонуючи вам на бенкеті бій гладіаторів. Я тільки відновлюю звичай, який існував два століття тому у мешканців Кампаньї, найдавніших жителів цієї провінції, ваших достойних предків, о сини Кумі

Тим часом Спартак розташовував бійців. Він був блідий і до того схвильований, що заїкався і, здавалося, сам як слід не розумів того, що казав і робив.

Це витончене варварство, ця обдумана жорстокість, ця безумна жадоба крові, виявлені так одверто, з таким нелюдським спокоєм, примушували серце рудіарія стискатися від гніву. Його страшенно вразило те, що не бажання більшості, не звірячі нахили розбещеної юрби, а зла примха однієї п'яної людини і жорстоке самовдоволення тридцяти паразитів засудили десятьох безталанних юнаків, народжених вільними у вільних країнах, сильних духом і тілом, битися без усякої ворожнечі між собою і передчасно загинути.

Крім цих загальних причин обурення, ще й особиста обставина збільшувала цієї миті гнів рудіарія. На небезпеку наражався двадцятичотирьохрічний галл Арторікс, вродливий, стрункий юнак з благородними рисами обличчя, з густим білявим волоссям. Спартак любив його за те, що Арторікс був найвідданіший йому в школі Акціана, і як тільки фракієць став учителем гладіаторів у школі Сулли, то негайно попросив Суллу купити Арторікса ніби собі в помічники по школі в Кумах.

Збурений цими почуттями, Спартак розставляв бійців один проти одного і пошепки спитав юного галла:

— Чого прийшов ти?

— Ми вже давно розіграли в кості право йти останнім на смерть, і я опинився серед тих, що програли, — стиха відповів Арторікс. — Тож сама доля присудила мені бути в числі перших гладіаторів Сулли, які стають до бою один з одним.

Рудіарій нічого на це не відповів, але згодом, коли все вже було готове, звернувся до Сулли:

— Дозволь мені, о великодушний Сулла, послати за іншим гладіатором замість ось цього, — вказав він на Арторікса, — тому що…

— А чому цей не може битися? — запитав екс-диктатор.

— Тому, що він набагато сильніший від інших, і сторона фракійців, до якої він належить, значно переважатиме супротивну…

— І через це ти хочеш примусити нас іще чекати?.. Хай і цей молодець б'ється: нам уже не терпиться, і тим гірше для самнітів!

Серед загальної уваги та нетерплячки, написаної на обличчях гостей, Сулла сам подав знак починати бій.

Як і слід було передбачати, бій тривав недовго. За двадцять хвилин бою один фракієць і двоє самнітів були вбиті, а двоє інших бідолашних самнітів лежали на підлозі тяжко поранені і благали Суллу про помилування, яке він їм дарував.

Що ж до останнього самніта, то він одчайдушно захищався проти чотирьох фракійців, але, поранений, посковзнувся в крові, що заливала мозаїчну підлогу. Проливаючи сльози, Арторікс — близький друг бідолахи — пронизав його мечем, щоб позбавити вмираючого від страшної агонії.

Дружні оплески розляглися в триклінії. їх урвав Сулла своїм п'яним голосом:

— Ану, Спартак, ти, як найсильніший, візьми щит в одного з убитих, озбройся мечем цього мертвого фракійця і доведи свою хоробрість — бийся один проти чотирьох, що лишилися живі!

Наказ Сулли викликав шумне схвалення, та бідного рудіарія немов палицею ударив хто по шолому.

Подумавши, що недочув, чи розумом змішався, чи зовсім збожеволів, він завмер, зблід, втупив в Суллу погляд, не в силі промовити й півслова. Він почував, як під шкірою його пробігли дрижаки і на. обличчі виступив холодний піт.

Арторікс помітив хвилювання Спартака і стиха мовив:

— Сміливіше!..

Рудіарій здригнувся, глянув навколо, потім повернувся до Сулли і через силу сказав:

— Але ж дозволь, славний і щасливий диктаторе, нагадати тобі… що я вже не гладіатор. Я — рудіарій, вільний і тільки виконую обов'язки ланісти твоїх гладіаторів.

— Ха-ха-ха! — п'яно й глузливо зареготав Сулла. — 1 це хоробрий Спартак? Боїться смерті, злякався!.. У, мерзенне поріддя гладіаторів!.. Але, присягаюся палицею непереможного Геркулеса, ти битимешся, — додав він, стукнувши кулаком по столу, і вже звичним владним тоном запитав: — Хто дарував тобі життя і свободу, боягузе, варваре?.. Чи не Сулла?.. От Сулла й наказує тобі битись… І ти будеш битися… Присягаюся всіма богами Олімпу! Будеш битися!

Спартак відчув, що його підмиває схопити меч одного з убитих гладіаторів і з люттю тигра блискавично кинутися на Суллу, порубати його на шматки, перш ніж той встигне ворухнутися. Але щоразу він якимсь чудом стримувався, з кожним новим образливим словом Сулли здригався всім тілом і знову відчував дике, інстинктивне бажання пошматувати його.

Нарешті, змучений нестерпною боротьбою думок і почуттів, він поворухнувся, зітхнув, мов рикнув звір, підсвідомо підняв щит, схопив меч і, тремтячи від гніву, голосно сказав:

— Не боягуз я і не варвар і битимуся тобі на втіху, Луцій Сулла. Але присягаюсь усіма твоїми богами, якщо ненароком я пораню Арторікса…

Пронизливий жіночий крик несподівано, проте вчасно урвав безумну мову гладіатора. Всі повернулися назад.

В дверях задньої стінки, запнутої зеленою портьєрою, стояла Валерія, бліда як полотно.

Спартак був у неї, коли від імені Сулли за ним прийшов раб. Цей виклик і в такий час дуже здивував і стривожив рудіарія, та ще більше налякав Валерію. їй здалося, що Спартакові загрожує небезпека. Тому, піддавшись своїм почуттям до фракійця, вона відкинула всі правила пристойності й обережності, покликала своїх рабинь, одягла всіяне трояндами застільне біле вбрання і пішла до триклінія, де цього вечора відбувалась оргія. Вона пройшла довгим