Луї Анрі Буссенар - Капітан Зірвиголова

кольори: ні сліду білої, чорної або іншої різкої барви. Тьмяний, побляклий стрій англійської піхоти рухався на бурів якимсь розпливчастим громаддям. Що б це значило?

Фанфан, лежачи поруч із Зірвиголовою, знайшов влучне слівце для характеристики цієї дивної зміни в англійській армії:

— Можна подумати, що англійчики викупалися в патоці. Га, хазяїне?

Зірвиголова засміявся:

— Вони одержали форму хакі.

— А що таке форма хакі? Поясни, якщо можеш, поки не почалася бійка.

— Ну, що ж, це зовсім неважко. Англійці, щоб стати менш помітними для занадто вже зірких очей наших друзів-бурів, ввели нову форму кольору чи то іржі, чи то іспанського тютюну. Цей тьмяний колір диких каштанів майже зливається з землею, ось чого війська на великій відстані стають невидимими. Тим більше, що в них пофарбоване в колір хакі геть усе: шоломи, каски, куртки, штани, ремені, ранці, піхви шабель і штиків, ковдри, фляги, гетри і патронташі. Тому, куди б ти не кинув оком, воно всюди натрапить на однотонне тьмяне забарвлення, ніщо не звертає на себе уваги.

— Хитро придумано! Та коли вже пани англійчики взялися за це, чому б їм не пофарбувати собі за одним заходом руки і обличчя? Оце був би маскарад!

— Ти думаєш, що жартуєш? Не знаю, чи дійшли вони справді до того, щоб фарбувати обличчя і руки, але в санітарному поїзді розповідали, що білих і сірих коней перефарбовують на хакі.

— А чому б не пофарбувати і полкових собак? Тоді хакі став би національним кольором англійців.

Національним кольором?

Так, це правильно! Фанфан мав рацію. Перетворивши армію на одну тьмяну пляму, хакі знебарвив і всю англійську націю. За якихось кілька днів цей колір став символом крикливого, брутального, неспокійного і кровожерливого імперіалізму.

Насамперед цим кольором заволоділа мода. Жінки вирядилися в плаття кольору хакі; стрічки, завіски, білизна, гаманці, тютюнові кисети, носові хусточки — усе кольору хакі.

Газети, випущені на папері хакі, витримували десятки видань. Їх сторінки розвівалися над тріумфуючим натовпом, ніби розгорнуті прапори. Жебраки, одягнуті у лахміття хакі, збирали прямо-таки золоту данину.

Потім буйно розрослася література хакі. Бо хіба не хакі вся ця література, що збуджувала до безумства британський шовінізм, зводила з розуму велику англійську націю і намагалася довести їй, що двісті п'ятдесят тисяч її солдатів, яким завдали поразки і ганьби двадцять п'ять тисяч бурських селян, — найкращі в світі війська!..

Хакі став також кольором теперішнього уряду. І він залишиться кольором уряду завтрашнього дня, бо вибори відбуватимуться під прапором хакі. У Йорка[43] була біла троянда, у Ланкастера — червона, у Чемберлена — хакі.

Для зміцнення слави Великобританії здадуться всі засоби!

Не можна, проте, сказати, щоб дебют нового національного кольору під Кімберлі був занадто славний.

Генеральний бій ще попереду, але прелюдія до нього справді велична. Звідкись здалека, з-за лінії горизонту, англійські гармати, стволи і лафети яких також пофарбовано на хакі, виплюнули кілька ліддитових снарядів.

З боку бурів цілковита мовчанка: мовчать гармати Крезо[44], мовчать «Максими»[45], мовчить і «Довгий Том; рушниці — і ті не хочуть відповідати.

І раптом понад окопами зазвучав хор низьких чоловічих голосів і попливла плавна, урочиста мелодія. Поступово до хору приєднувались нові й нові голоси; спів міцнів, ширився і, розливаючись далі й далі, долинув до англійських ліній. Це був старовинний псалом гугенотів, палке моління, звернуте до бога-войовника.

Бури стояли, підвівшись на весь зріст, не звертаючи уваги на град снарядів; у правій руці вони тримали капелюхи, лівою стискали рушниці; вони співали псалом своїх предків.

З англійського боку у відповідь пролунала така ж урочиста і протяжна мелодія, схожа на релігійний спів.

Це державний гімн на честь англійської королеви; від надто частого і голосного виконання його з часу панування в Англії хакі похрипли всі глотки в Об'єднаному королівстві.

Кинутий у відповідь бурам і підхоплений п'ятнадцятьма тисячами солдатів лорда Мітуена гімн «Боже, охороняй королеву» справляв грандіозне враження.

Навіть звичайнісінькі слова цього гімну набирали в устах солдатів хакі погрозливого характеру.

Але бури, спокійно насунувши на голову капелюхи, вже сховалися у своїх бойових укриттях. Настала урочиста хвилина: зараз станеться сутичка.

Лорд Мітуен з властивою йому гордовитою зневагою вельможі і вояки вирішив атакувати бурів з фронту, його прекрасно вимуштрувані і загартовані в боях війська зразу ж виб'ють з позицій усіх цих селюків, усю цю недисципліновану, ненавчену армію, без досвідчених командирів.

— Вперед! Кроком руш!

Змахнувши шаблями, офіцери повторили наказ про виступ; горністи засурмили атаку, а волинщики, притиснувши до губ свої інструменти, заграли шотландський марш.

Сьогодні ще раз, і більше ніж коли, противник був вимушений кинути на першу лінію вогню шотландську піхоту.

Але невже це ті самі гордонці, які ще недавно так пишалися своєю мальовничою формою?

Куди поділись їхні червоні мундири? А кільти, оті славетні шотландські спіднички у різноколірну клітку? А панчохи з вилогами? А білі гетри і черевики з пряжками? Усе замінив хакі. Гордовитий син гір перетворився на непоказного піхотинця, одягнутого в мундир, штани й гетри кольору дикого каштана.

На зміну яскравому пледові прийшла ковдра кольору кінського посліду. Єдиною згадкою про форму, якою він так пишався, був великий, облямований хутром шкіряний гаман на животі, наче торбина жебрака.

Та не одяг