Роджер Пілкінгтон - Янові скарби

— Та так. Просто я подумала, що саме тому ви й не казали нам про них.

Шкіпер похитав головою.

— Ні, справа зовсім не в тім, — мовив він. — Ми вирішили, що коли ви нічого не знатимете, то поводитиметеся з ними природніше.

Керол замислилась.

— Я про це не подумала, — зізналась вона. — А ми й справді поставилися до них дуже щиро.

— Звичайно! Саме ти і Джіл цілком переконали їх, що у нас ані найменшої підозри до них немає.

— Я рада, що ви не подумали, ніби ми злякаємося, — мовила Керол. — Мені це було б неприємно.

Пітер якийсь час мовчав.

— Ось що, Керол, — мовив він нарешті. — Я тобі дещо скажу, але обіцяй, що нікому ні слова.

— Ну, звичайно, Пітере.

— Якщо по правді, то я сам їх боявся. А для Майкла по-моєму, ніякої небезпеки не існувало, все це для нього однаково, що захоплююча гра в ковбоїв та індіянців. Поки ми не відкараскались від них, я страх як потерпав. Здається, ніколи в житті так не боявся.

Керол глянула на нього й засміялася.

— Я не вірю, щоб ти злякався.

Пітер кивнув головою.

— Це щира правда. Розумієш, я ж відповідаю не тільки за себе, а й за Джіл та Майкла, а особливо за твою безпеку.

— За мене, Пітере, зовсім не треба турбуватися.

— Ти так вважаєш. Ну, а я тривожусь, навіть якщо, по-твоєму, й не треба. Ми підбили тебе на цю подорож. Отже, то наша вина, що тобі доводиться усе це переживати.

— Ти хотів би, щоб мене не було з вами? — сумно спитала Керол.

— Ні, — рішуче заперечив Пітер. — Без тебе не було усе так цікаво. У мене якесь дивне передчуття, тільки я не можу пояснити його, таке передчуття, ніби тобі належить особлива роль у цім ділі. Я певен: скарби ми знайдемо, а без тебе це нам не вдалося б. Не питай, чому я так думаю, зачекаймо й побачимо.

Другою на вахту стала Керол, але Пітер залишився нагорі й просидів її разом з нею. Потім вони обоє пішли спати, коли Джіл заступила на вахту. Після Джіл настала черга Майкла, якому було наказано розбудити Пітера, як тільки засіріє світанок. Майкл так і зробив. Пітер миттю схопився з постелі й побачив, що Майкл розмахує чимось у нього перед носом. Він простяг руку й зараз же відсмикнув її, доторкнувшись до чогось холодного й слизького.

— Камбала! — вигукнув Майкл, страшенно задоволений собою. — Я дістав п'ять штук.

Пітер скочив з койки й засвітив лампу. Майкл сказав правду — він таки тримав за хвости п'ять чудесних дуврських косоротів[6].

— Ти хочеш сказати, що впіймав їх на свою вудку?

— Ну, не зовсім так, — відповів Майкл, переступаючи з ноги на ногу.

— Що це означає — «не зовсім так»? — допитувався Пітер.

— Я виміняв їх, — зізнався Майкл.

— Виміняв?

— Не сердься, Пітере. Поки ви спали, я спустив ялик i повеслував до рибальської пристані — це недалеко звідси, он у тому кутку. Якраз розвантажували рибу — тонну за тонною! Я розговорився з одним рибалкою…

— Ти розговорився з рибалкою? Як саме?

— По-французьки, звичайно, — гордо відповів Майкл. — Я спитав: «Avez-vous de poisson á vendre?»[7]. A він відповів: «Oui, Oui»[8]. Тоді я сказав: «Je suis anglais, je n'ai pas d'argent»[9]. Я думаю, що правильно сказав, в усякому разi він зрозумів мене і спитав: «Sur un petit Bateau?»[10]. І я відповів йому: «Oui». Тоді він мовив: «Du lait, peut — étre»?[11] Я повернувся на катер, взяв банку згущеного молока, а він дав мені за нього п'ять оцих величезних рибин. Як, по-твоєму, це вигідна операція?

Пітерові хотілося добре пробрати свого помічника за те, що знехтував свій обов'язок — залишив пост під час вахти, але язик у нього не повернувся.

— Еге ж, — погодився він, — дуже вигідна операція. А зараз піди розбуди дівчат, скоро відчалимо. А твоя риба буде нам на сніданок.

Не було ще й пів на четверту, як «Норець» обережно пробрався між хвилерізами. Настрій у Пітера був чудовий. Море стало на диво спокійне, тільки ледь помітні брижі порушували його гладінь, на посвітлілому небі не видно було ані хмаринки. В рубку, де Пітер стояв біля штурвала разом з Майклом, почав проникати з камбуза смачний запах смаженої риби.

«Кале, Гревелінс, — повторив Пітер у думці. — Підете приблизно за милю від берега. А берег — кращого й не треба!»

Але, мабуть, найбільше радів він з того, що досі їм вдалося уникати переслідування бандитів. Можливо, моряки прибудуть до Кале вранішнім пароплавом і побачать, що «Норця» там немає. Припустімо, бандити здогадаються, що вони попрямували до Голландії, та вистежити катер не так-то буде легко.

Ні разу за всю дорогу не їли діти такого смачного сніданку, і Майкл справедливо пишався, що це він роздобув рибу. Прибравши зі столу, дівчата прийшли до них у стернову рубку і заспівали «Ріо Гранде», а потім пісеньку «Що нам робити з п'яним моряком», текст якої вони змінили відповідно до пригод учорашнього дня.

— «Що нам робити з фальшивим моряком?» — почала Джіл, і всі засміялися.

— «Рано вранці вдаримо його по голові дешевим компасом», — заспівала Керол замість першої строфи.

— Пошлімо його по драбині на