Чак Паланік - Задуха

По дев'ять клієнтів на день, по двісті баксів із кожного. До неї записувалися за декілька місяців. У приймальні завжди були люди. А дружини клієнтів телефонували і кричали хлопчикові:

— Я знаю, що він у вас! Не знаю, що він там наговорив, але він жонатий!

Дружини сиділи у машинах біля входу й телефонували просто з машин:

— І не думайте, що я не знаю, що там у вас відбувається. Я стежила за ним.

Первісно у мами і в думках не було «викликати» найвідоміших жінок в історії, щоб вони ублажали клієнтів — мастурбували рукою, робили мінет і віддавались їм в усяких мислимих і немислимих позах.

Усе вийшло само собою. Той перший хлопець поділився враженнями із приятелем. Приятель зателефонував. Потім зателефонував приятель приятеля. Спочатку вони говорили, що їм хотілося позбутись якої-небудь шкідливої, але цілком легітимної звички. Кинути курити. Припинити жувати тютюн. Плюватись у громадських місцях. Красти у магазинах усякий дріб’язок. Але у підсумку завжди виявлялося, що їм хочеться сексу. Із Кларою Боу, Бетсі Росс, Єлизаветою Тюдор і царицею Савською.

Щовечора мама ходила до бібліотеки — вивчала біографії жінок, «призначених» наступного дня. Елеонор Рузвельт, Амелія Ерхарт, Гаррієт Бічер-Стоу.

Вдих, видих.

Мужчини записувалися на прийом на предмет заприбуткувати Гелен Хейес, Маргарет Занґер, Емі Семпл Макферсон. Їм хотілося заправити Едіт Піаф, Сожурні Трут й імператриці Феодорі. Попервах маму тривожила їхня одержимість лише мертвими жінками. І що вони ніколи не замовляють одну й ту саму жінку двічі. І що їхні фантазії обмежувалися тільки одним: переспати, використати, побавитися, вставити, вжучити, трахнути, перепхатися, попастись і т. ін.

Іноді евфемізми звучали грубіше й одвертіше, ніж відверто грубе «злягтися».

Іноді евфемізм розкриває значно більше, ніж покликаний приховати.

І діло було навіть не в сексі.

Клієнт хотів отримати саме те, про що він просив.

Їм не потрібні були розумні розмови, декорації, костюми та історична достовірність. Їм хотілося, щоб Емілі Дікінсон — гола, в туфлях на шпильках — поставила б одну ногу на стіл, нахилилася вперед і почала б водити своєю перовою ручкою по улоговинці між сідницями.

Вони платили дві сотні баксів, аби ввійти в гіпнотичний транс і мати секс із Мері Кассат, на якій обов'язково мусив бути підтримуючий бюстгальтер.

Не кожний мужчина міг дозволити собі таку розвагу, тому до мами ходили, як правило, чоловіки одного типу. Вони припарковували свої міні-фургони за шість кварталів до потрібного будинку, а далі вже йшли пішки. Вони всі приходили в темних окулярах. У приймальні сиділи, сховавшись за газетою або журналом, аж поки їх викликали на ім'я. На вигадане ім'я, звичайно ж. Якщо хтось із них раптом випадково зустрічався з мамою в громадському місті, він удавав, що вони незнайомі. На публіці в них були дружини. В супермаркетах — діти. В парках — собаки. І справжні імена.

Вони розплачувалися вологими двадцятками й полтиниками із плюскотливих промоклих гаманів із пропотілими фотокартками, бібліотечними квитками, клубними картками, чековими книжками, правами. Обов'язками. Відповідальністю. Реальністю.

Вона говорила своїм клієнтам: відчуйте тепле сонце. З кожним вдихом воно все тепліше й тепліше. Вам добре й тепло.

Вдих. Видих.

Вдих. Видих.

Її постійні клієнти. Їм хотілося лесбійського шоу, їм хотілося двох жінок одразу. Індіра Ґанді й Керол Ломбард. Марґарет Мід, Одрі Хепберн і Доротея Дікс. Її постійним клієнтам хотілося самим стати вимислом. Лисі просили, щоб у них було густе, гарне волосся. Товсті — щоб у них не було зайвого жиру. Бліді — щоб у них була засмага. І кожен хотів, аби в нього була стійка, тривка ерекція з фут завдовжки.

Так що це було не повернення в минулі життя. І це була не любов. І не історія, і не реальність. Усе відбувалось у тебе у свідомості. Як телебачення, тільки в голові. Це була трансляція для одного глядача, й мама була передавачем.

Це був навіть не секс. Це була гра. Занурення у фантазію.

З метою «техніки безпеки» клієнти не роздягались. Аби на вигляд усе було пристойно. Все й було пристойно. А гроші за це платили чималі.

Містер Джонс отримував свій стандартний набір із Мерилін. Він лежав на канапі, весь напружений. Рясно пітнів і дихав через рот. Сорочка темніла під пахвами. Перед штанів випирав.

А ось і вона, говорила мама містеру Джонсу.

Туман розтав, у небі яскраво сяє сонце. Відчуйте, як із кожним вдихом ваше тіло наливається сонячним теплом. Як воно наливається силою. Ви ще ніколи не відчували такого збудження.

До часу, призначеного наступному клієнту, залишається ще хвилин сорок.

Туман розтав, містере Джонс, і перед вами — Мерилін Монро, в обтислому атласному платті. Вона всміхається вам, уся золотиста й сяюча. Вона закинула голову, вона дивиться на вас. Вона стоїть на зеленому лузі, серед ніжних квітів. Вона підводить руки, й коли ви підходите ближче, її плаття падає на траву.

Мама не раз повторювала маленькому дурному хлопчикові, що це ніякий не секс. Це — не справжні жінки.

Це лише символи. Проекції чиїхось фантазій. Секс-символи.

Сила навіювання.

Містеру Джонсу мама казала:

— Вона — ваша.

Вона мовила:

— Беріть.

Розділ двадцять перший

Першого вечора в мене. Денні стоїть на порозі, притискаючи до грудей якусь штуку, загорнуту в рожеву дитячу ковдру. Я дивлюся на нього у вічко. Він у своєму неосяжному картатім пальті. Пригортає до грудей ніби як новонароджене немовля. Величезний носяра, очі випуклі; він увесь мовби випуклий — через випуклу лінзу в дверному вічку. Спотворене зображення. Руки, які стискають згорток, напружені так, що побіліли зап'ястя.

І Денні кричить:

— Друже, відчиняй!

Я відхиляю двері, не знімаючи ланцюжка. Я питаю:

— Що це в тебе?

І Денні каже, поправляючи рожеву ковдру:

— А на що це схоже?

Я кажу:

— На дитину, приятелю.

І Денні каже:

— Гаразд. — Він намагається перехопити згорток зручніше й мовить: — Відчиняй, друже, а то мені важко.

Я знімаю ланцюжок. Даю йому пройти. Він іде просто до вітальні й кладе дитинку на диван.

Рожева ковдра розкривається, і звідти викочується камінь. Гладенький сірий камінь. Не дитина насправді. Просто якийсь кругляк.

— Дякую, до речі, за ідею з дитинкою, — мовить Денні. — Люди бачать молодого хлопця з дитинкою і проймаються симпатією. — Він каже: — Вони бачать хлопця з великим кругляком і зосереджуються на ньому. Особливо якщо тобі треба сісти в автобус.

Він акуратно складає ковдру, притримуючи її підборіддям. Він мовить:

— Плюс до того, коли ти з дитиною, тобі поступаються місцем. І якщо ти забуваєш заплатити за проїзд,