Сергій Холоденко - Щоб ніхто не здогадався

— А-ха-ха! О-хо-хо! — просто заверещали страшки. Деякі навіть під стіл попадали. Тільки крайній ліворуч, мабуть, головний, лише посміхався.

— Дивіться, дивіться на нього, — указав він гачкуватим пальцем на Марика, — він хоче згадати те, чого й не знав ніколи! О дає! Справжній хазяїн!

Біси зайшлися так, що Марику здалося, що вони от-от полопаються від сміху.

— Я… Я… — голосно дихаючи від люті, що закипала в ньому, проговорив Марик, наближаючись до стола. «Давати знущатися із себе цим виродкам? — обурився він. — Ну ні!»

І Марик продовжив свій наступ. «Зараз я вам покажу, бісівня пустопорожня», — підійшов він до стола.

— Дивіться, дивіться, — вигукнув крайній ліворуч, знову показуючи пальцем на Марика. — Він хоче… він хоче побити нас!

Біси вже просто качалися під столом, тримаючись за животи.

Марик зовсім розлютився. «Зараз я вас поганяю по цій бобровій хатці!» — розгнівано подумав він.

— Стій, стій! — раптом прокричав крайній праворуч, найдрібніший, він навіть витягнув уперед долоньку, зупиняючи Марика. — Адже ми — це майже ти. Удариш — собі ж боляче зробиш.

— Ти мене ще вчити будеш?! Ану ж бо, іди сюди, звіря, — витягнув він з-під стола одного, у брудній сорочці. Той тільки весело заверещав у відповідь.

— Смішно, говориш, дуже… — ледь не прошипів Марик. — А ось на тобі! — і він, піднявши біса за комір, жбурнув його, немов тріску, вперед. Той, пролетівши над столом, з усієї сили вліпився в стіну.

У той же момент Марик відчув найсильніший удар у чоло, який, на загальну радість, кинув його на підлогу. Марик навіть крикнути нічого не встиг. Так усе миттєво відбулося.

— Дурило, — похитав головою найдрібніший біс, дивлячись, як Марик піднімається. — 3 нами ж не так треба…

— Заткнися! — гаркнув на нього головний, а потім прикрикнув і на інших: — А ну цитьте, чорти! Угомоніться! Хто знає, для чого він сюди прийшов. — І біс знову вказав пальцем на Марика.

У кімнаті відразу запанувала тиша. Братухи швиденько розсілися на свої місця і витріщилися на Марика.

— Ну, здрастуй, хазяїне, — спокійно проговорив головний. — Вітаємо тебе в нашій першій площині!

Усі інші після цих слів дружно закивали Марику.

Той тільки посміхнувся, дивлячись на все це. «А й правда, — подумав він, потираючи забите чоло, — чого дарма заводитися? Тримати себе в руках треба, потрапив — то потрапив, котишся — прокотишся… Треба, як і раніше, — до всього з гумором». Уголос же він вимовив:

— Здорово, здорово, братухи. Можете не кивати й не кланятися. Присісти можна?

— Про що розмова, — проговорив другий ліворуч. — Звичайно, сідай. Стілець у тебе за спиною.

Марик обернувся. «От чорти смугасті!» — посміхнувся він і, про всяк випадок, штовхнув стілець ногою — раптом підставка?

Той стояв як укопаний.

— Не хвилюйся, це не розіграш.

— Подивимося, — Марик обережно опустився на сидіння. Усе залишалося на своїх місцях.

— Ну то що розповісте, прокляті? — запитав Марик. — Як тут живете-поживаєте?

У відповідь — ані слова. Усі п’ятеро дивилися на Марика, підперши голови кулаками.

— Чого мовчите, окаянні?

Знову тиша.

— Братухи, я востаннє запитую. Не то дивіться — почну замислюватися, як од вас позбавитися!

Біси переглянулися і зайорзали на місцях. Потім головний, кашлянувши в кулака, обережно запропонував:

— Може, по п’ятдесят?

— Давай, — проговорив Марик. — За зустріч.

І він обвів поглядом всю компанію. «Так-так, — подумав при цьому він, — повне звиродніння… І я, із цими виродками…»

Крайній праворуч страшок раптом викрикнув:

— За світ тіней!

Неприємний холодок пробіг по тілу Марика.

— Як ти сказав? — запитав він у бісеняти, опускаючи чарку.

Усі біси якось дивно переглянулися, а головний невдоволено зиркнув на малого.

— Ану ж бо, ось що… — проговорив Марик, пити йому зовсім перехотілося. — Давай, головний, викладай, де я, і взагалі, як мені звідси вибратися!

Той зайорзав на місці, а Марик, помовчавши, додав:

— Давай, давай, страшок-пиріжок, кажи. А то почну замислюватися, як би вас позбутися. А я хлопець іноді тямущий буваю!

— Що ж, — простягнув головний. — Не хочеш, ну й не треба. А ми — вип’ємо. Так?

Інші дружно закивали. А потім, разом осушивши чарчини, почали закушувати. Видовище не з приємних: плямкання й напіввереск були невід’ємною частиною процедури.

«І я збирався з ними пити!» — про себе дивувався Марик, дивлячись на це мерзенне