Юлія Гук - Німа

— Умовила. Інтернет поки що не вимикаю.

— А…

— Плата буде в кінці місяця.

Широко розкриті, по-дитячому здивовані очі дивляться йому в спину.

Він обертається, розбризкуючи піну.

— Ти ще тут? Ти маєш бути вже біля полотен, — твердо, з притиском говорить хлопець.

— Я….

Вона прикушує губу.

— Я не сказала, що згодна!

Він мовчки продовжує терти раковину.

— Але й не заперечила.

У Тасі справді немає слів, щоб відповісти йому.

— Іди вже. Працюй. Скоро буде сніданок.

Якщо кілька день тому вона була готова попрощатися з життям, то зараз її стан значно покращився. Раніше вона завжди шукала привід не малювати, а сьогодні вона не знайшла причин, щоб цим не зайнятися. Ось він — поштовх.

Я знала, що цей хлопець змінить її життя.

Учора вона взялася за старі, недомальовані полотна. За ескізи. Перед тим як створити щось нове, їй потрібно було попрактикуватися на чомусь добре знайомому й продуманому до дрібниць. Тася почала набирати оберти. Повільно, але почала.

Пробудження знаменувалося не злістю та роздратуванням, а ідеєю для нового полотна. Такого з нею вже давно не було.

Вона прокинулася раніше Жарового приходу. Очікуючи хлопця, Тася розгублено тинялася квартирою. Поїла зварену вчора кашу з підливою, привела себе до ладу. Походила туди-сюди, поглядаючи на ескіз, написаний напередодні, трохи допрацювала деталі, завершуючи ідею малюнка.

Жар трохи запізнювався. Тож дівчина почала думати про те, що можна переглянути кілька серій на ноутбуці. Але думка про швидку появу «хатньої робітниці» зупинила її: усе одно не встигне додивитися, тож навіщо починати.

Я тільки дивуюся, спостерігаючи за нею. Це ж неймовірний прогрес! Її навіть не зупиняє спогад про Віру! Усі її вранішні дії повторюються з точністю до навпаки.

Зараз я дивлюсь, як вона мне руки в очікуванні, як підходить до дверей, прислуховується до шуму за ними, як обходить ноутбук і навіть не дивиться на нього, і не можу не посміхнутися. Правда, тепер її творчість цілком залежить від появи того хлопця. Вона все ще залежна. Але, думаю, мине певний час, і вона почне працювати самостійно.

Коли в двері стукають, вона зривається з місця і мчить з підскоком.

— Вибач, я заходив у японський ресторан — подумав, що тобі смакуватимуть суші. Потрібно ж урізноманітнювати твоє харчування. Я десь читав, що це сприяє творчому натхненню.

Він простягає їй пластикові коробочки.

— До речі, там було написано ще й про аскезу, а вона передбачає повну відсутність їжі. Але мені не хочеться, щоб ти голодувала… — розказує роздягаючись. — Тож я обрав варіант з різною їжею.

Тасіта мовчки стоїть, слухає й посміхається, ховаючи усмішку за його курткою, яку він дав потримати.

— Ще я знайшов цікаве практичне заняття для розвитку уяви. — Він нахилився, щоб розшнурувати кросівки. — Ні, я не вважаю, що тобі бракує уяви. Навпаки! Але якщо її можна розвинути ще дужче… Чом би й ні?

— Сама розберусь! — Дівчина гмикнула і, кинувши куртку на стілець, пішла до кімнати.

Проте я знала, що Тася зовсім не роздратована. Просто його слова її обігріли. І, щоб приховати це, вона вийшла в студію.

До обіду вона простояла біля мольберта. Жар мив підлогу, посуд. Прав її футболки, час від часу зазирав до кімнати.

— Жаре! — Тася покликала його близько третьої.

— Га? — Він моментально опинився біля неї. На його руках були гумові рукавички, на лобі — піт. Він саме відмивав плиту.

— У мене закінчилися фарби, потрібно, щоб ти купив їх ось у цьому магазині. — Тася простягнула йому папірець з адресою й назвою. — А ще в універсамі купи мені вина. Червоного напівсолодкого.

— Твої губи… — Він торкнувся пальцями своїх. — Вони геть усі…

Хлопець розсміявся. Узяв гроші й поспішив за покупками.

Коли він пішов, Тася глянула в дзеркало. У неї знову були різнокольорові губи. Вони відчайдушно волали про зроблену нею роботу.

Несподівано згадалася Віра.

Велика простора кімната. Пахне фарбою й весняними парфумами.

Відчинені на балкон двері ледь похитуються від протягу.

Тасіта стоїть замотана в простирадло й курить, насолоджуючись пейзажем. Восьмий поверх.

— Не застудишся? — ззаду підходить легка дівчина й обіймає її за талію.

— Літо ж, та й