Іванна Боразан - Ігри долі

наймати прислугу, але Марійка була категорично проти, ніхто ж так не подбає про її любого Андрійка, ніхто не буде йому з такою любов’ю готувати, ніхто не буде допомагати з навчанням, і їй було наплювати, що в неї такий вік, коли вже можна заводити свою власну сім’ю, буде про кого дбати, будуть свої діти. А вона все відкладала своє собисте життя на задній план, хоча у неї вже з'явився наречений, та вона його просила відкласти їхнє весілля до того моменту, коли Андрій закінчить школу і поїде вчитися в якийсь престижний вищий навчальний заклад, який йому сподобається. Андрій непогано вчився, тому проблем з ним не буде, і вона зможе повністю присвятити свій час коханому. Сама Марійка заочно закінчила університет, який перед тим покинула, тому, якщо буде потрібно, вона зможе влаштуватися на роботу. Та цього не дуже їй хотілося, бо проблеми у грошах вона не мала та й подобалося їй більше дбати про рідних людей — така собі сімейна жінка-домогосподарка.

І все сталося, як вони планували, через рік Андрій закінчив школу, подався підкоряти столицю своїми знаннями, а Марійка з Денисом нарешті одружилися. Це не було пишне весілля, тільки рідні були на святі, щоб підтримати молодят у цей прекрасний осінній день, день їхнього весілля.

Молодята поселилися у будинку Самойленків, тобто у будинку, який належав спочатку їхнім батькам, а опісля він дістався Марії і Андрію Самойленко. Будинок був досить великим і ділився на два крила: праве крило дісталося Андрію, ліве Марійці з Денисом. Не те, щоб Андрій з Марійкою малювали кордони їхньої власності і неможливо було прийти на «чужу територію» без дозволу, ні, вони всі жили дружно. Але не так часто, як би хотілося Марійці, Андрія можна було побачити у їхньому домі. Він продовжував навчатися, у нього з’явилися друзі, кохана дівчина, тому все рідше і рідше навідувався додому. Весь свій вільний час присвячував їй, найкращій дівчині, яка розуміла його з півслова, підтримувала його, кохала понад усе на світі і він не мислив життя без неї, без їхнього кохання, яке з часом ставало все сильнішим. Тому вирішили, що після закінчення університету, вони одружаться і будуть жити довго і щасливо.

Інколи Андрій з Оленою бували в їхньому домі, і Марійка не могла не радіти за свого брата, який був такий щасливий, як ніколи в світі. Сама вона прожила у шлюбі вже чотири роки, але Бог видно не захотів, щоб у них з Денисом були діти, як вони не старалися та все безрезультатно. Але вони продовжували один одного любити, незважаючи ні на що. Чи може так тільки здається? Можливо, вона не захотіла придивитися краще до свого чоловіка, який останнім часом до неї охолов і вже не був такий терплячий до її манери поведінки. Денис знав, що на першому місці у його дружини буде завжди її брат та думав, що з часом все зміниться, у них з’являться діти і всю свою любов і турботу вона перенесе на них і на нього, та цього не сталося. Вони все більше віддаллялися один від одного, та ні він, ні Марійка не хотіли це усвідомлювати. Хоча десь підсвідомо вони вже відчували, що щось між ними уже не так, як було раніше.

А у Андрія з Оленою все йшло просто чудово, вони якраз закінчували останній курс навчання і вже планували весілля. Та не все так просто, як здається. В Україні були нелегкі часи, хоча родина Самойленків і відносилася до багатих сімей, та гроші, які вони мали, вже нічого не були варті. Гроші знецінювалися, витрати збільшувалися, а вартість накопиченого капіталу ставало все менша і менша. Тому з весіллям потрібно було зачекати, та молодята не засмучувалися. Почекати так почекати, головне, що вони разом і продовжують любити одне одного.

З уведенням у обіг нової валютної грошової одиниці — гривні, економіка в країні стабілізувалася. Андрій знайшов собі хорошу роботу і навесні, наступного року, одружилися. Їхньому щастю не було меж. Через рік у них народився синочок, що ще більше зблизило їх.

Марія була вже зайнята піклуванням про малюка і зовсім забула про свого чоловіка, який щораз більше від неї віддалявся. Він почав вже ненавидіти цю сімейку, особливо Андрія, який вкрав любов Марії, яка повинна була належати тільки йому. Він терпів, думав, що все минеться, сподівався, що коли Андрій одружиться, його дружина нарешті забуде про опіку над ним і подумає про нього. Та де там, з народженням малого Василька вона взагалі забула про його існування, і тут його терпець увірвався. Він упакував свої речі, написав коротеньку прощальну записку і покинув дім, у якому прожив немало-небагато, а майже сім років.

III

Марія не сильно переймалася тим, що чоловік її покинув, вона знала, що рано чи пізно це трапиться. Тільки їй було боляче, що після стількох років він з нею не попрощався, вона не осуджувала його, ні, вона знала, що в усьому винна сама. Будь — який чоловік заслуговує на любов жінки, а особливо її Денис, який стільки років терпів її нелегкий характер, продовжував її кохати і в усьому підтримував, знаючи, що на першому місці завжди буде її сім’я, її брат, якого вона любила понад усе на світі. Та навіть йому надоїло бути на другому місці в її житті, вона це розуміла, але все одно це не могло притупити біль втрати. Марія кохала свого чоловіка, можливо, вона це замало показувала, можливо, цього не говорила, але вона кохала.

Скільки разів за час їхнього сімейного життя вона шкодувала про те, що не змогла подарувати йому дитину, яку він так сильно хотів. Денис ніколи цим не дорікнув їй, але вона в глибині душі знала, що це приносило йому біль, а з появою сина Андрія, ця біль зросла. Та ще й вона «підлила олію у вогонь», забувши за цей час про свого чоловіка і присвячувала кожну вільну хвилину догляду за дитиною, дитиною її брата, дитиною, та не її. Але ж як вона його любила, маленького, розовенького хлопчика, який приніс у її життя надію, пробудив