Анджей Сапковський - Lux perpetua

не розраховував. Нічого він не дізнається, зависокі пороги на його ноги. Інквізиція вміє стерегти свої таємниці. І, звичайно, ж вона не така дурна, щоб тримати панну Ютту в місці, яке може виявити перший-ліпший продажний попик.

— То що нам робити? — понуро запитав Рейневан. — Повернутися до гуситів? Слухняно виконувати те, що мені накаже робити Інквізиція? Розраховуючи на те. що врешті-решт я задовольню їх настільки, що вони мене звільнять і віддадуть мені Ютту?

Шарлей і Самсон подивилися один на одного. Потім на Рейневана. Він зрозумів.

— Вони ніколи мені її не віддадуть. Правда?

Запала промовиста мовчанка.

— Повернення до гуситів, — врешті-решт сказав Самсон, — тільки на перший погляд здається кращим вибором. З твоєї розповіді випливає, що тебе підозрюють.

— У них нема доказів.

— Якби були, ти вже був би мертвий, — спокійно зауважив Шарлей. — А якщо втечеш, піднесеш їм доказ на таці. Твоя втеча буде доказом вини. І вироком водночас.

— Гусити спостерігатимуть за тобою, — додав Самсон. — Вони стежитимуть за кожним твоїм кроком. І водночас віддалять від секретів і таємних справ. Навіть якби ти хотів, однаково не здобудеш відомостей, якими ти міг би задовольнити Інквізицію.

-Інквізиція не скривдить дівчину, — мовив Шарлей, швидко, але не надто переконано. — Цей Гейнче нібито порядний чолов'яга. До того ж твій знайомий з навчання…

Замовк. Розвів руками. Але майже відразу ж заговорив упевненим голосом:

— Не вішай носа, Рейнмаре, не вішай носа. Ще наш корабель не потонув, він іще пливе під вітрилами. Знайдемо спосіб. Ні Гомер, ні Вергілій про це не згадують, але я тебе запевняю: вже троянська розвідка мала своїх агентів серед ахейців. І теж здобувала їх шантажем. А шантажовані агенти знаходили способи обкрутити Трою круг пальця. Обкрутимо Трою круг пальця і ми.

— Як? — гірко запитав Рейневан. — Ти маєш якусь ідею? Може бути яка завгодно. Усе ж таки це краще, ніж бездіяльність.

Якийсь час вони мовчали.

— Спочатку треба виспатися, — нарешті сказав Шарлей, — De mane consilium, ранок принесе пораду.

* * *

Рейневанові ранок не приніс поради, щиро кажучи, не приніс нічого, крім болю в шиї. Для Самсона і Шарлея, як здавалося, ргнок теж не був аж надто щедрим, принаймні щодо порад і вказівок. Велет взагалі не зачіпав теми вчорашніх розмов, вся його увага, здавалося, зосереджувалася виключно на рудоволосій Маркеті, як під час сніданку, так і після нього. Тож Рейневан і Шарлей використали перший-ліпший претекст, щоб вийти. І піти. Далеко, на зазначену шпалерою кривулястих верб греблю, що рсзділяла два спущені ставки.

— Оце з Маркетою і Самсоном, — почав Рейневан, показуючи головою в бік садиби та господарства, — виходить, серйозна справа.

— Виходить, що серйозна, — поважно підтвердив демерит. — Як, зрештою, все в Самсона. Це справді чоловік ніби з іншого світу. Бувають хвилини, коли я починаю вірити…

— Чорт забирай, Шарлею! Це ж наш друг, яка б йому була корисгь нас вводити нас в оману! Якщо він каже, що прибув з іншого виміру, то треба йому вірити! З цього питання висловилися, не без ламання голів, серйозні, спеціалізовані і незаперечні авторитети. Бездєховський, Акслебеи, Рупілій… Ти думаєш, вони дали би обдурити себе шахрайством, не викрили би пройдисвіта? То чому ж ти такий недовірливий, такий скептичний?

— Тому, що я бачив у житті такі шахрайства, якими давали себе обдурити навіть авторитети. Сам, мушу покаятися, у кількох винен. Гріхи молодості'… Годі про це. Я сказав: починаю вірити. Як на мене, це вже чимало.

— Я знаю. А Рупілій, раз ти вже про нього згадав…

— З цього нічого не вийде, — сухо відрізав демерит. — Самсон не хоче. Я з ним розмовляв. Він трохи гризеться через ту обіцянку, яку ви дали Рупілієві, але він уже прийняв рішення. Рупілій, заявив він, мусить дати собі раду сам, бо він, Самсон Медок, має на голові дещо важливіше. Таке, від чого він не відмовиться.

— Маркета.

— Авжеж, Маркета.

— Шарлею.

— Що?

— Гм-м-м. А вона взагалі говорить?

Демерит трохи помовчав, перш ніж відповісти.

— Я не чув.

* * *

День, який настав, — середа за календарем — був такий же бідний на поради та розв'язання, що й ранок, і так само нічого путящого не приніс. І закінчився нічим.

Коли почало сутеніти, вони сіли вечеряти, всі п'ятеро. Розмова не клеїлася, тож переважно мовчали. Рудоволоса адамітка їла мало, її погляд не відривався від Самсона, а одна рука постійно торкалася його величезної долоні. Їхні сповнені ніжності погляди та жести викликали не тільки тривогу і ніяковість, а й заздрість: Рейневан не пам'ятав, щоб Ютта хоч коли-небудь — навіть в найінтимніші моменти пристрасті — давала йому настільки ж явні та очевидні докази обожнювання. Він усвідомлював, що ця заздрість не вельми раціональна, але її уколи аж ніяк не ставали від цього менш дошкульними.

Дошкуляла також, цього разу уражаючи його чоловічу гордість, поведінка Блажени Поспіхалової. Вдова присвячувала геть усю свою увагу Шарлеєві. Хоч робила вона це стримано і не переборщувала в кокетстві, між нею і демеритом аж іскрилося від еротизму. Рейневан же, хоча між ним і вдовою теж щось там було іскрило, та й не за таких уже й давніх часів, не заслужив навіть більш-менш промовистого погляду. Він, ясна річ, кохав Ютту, і про пані Блажену ані не думав. А проте йому дошкуляло. Ніби їжак вмостився за пазухою.

Вночі, коли на шарудкому сіннику він намагався заснути,

прийшли більш серйозні роздуми. А після роздумів — рішення.

* * *

Було ще зовсім темно, коли він осідлав коня і вивів його зі стайні, причому так тихо й потаємно, що навіть собаки не розгавкалися. Ледве-ледве світало, коли він вирушив. Ледве-ледве розвиднілося, коли підкови застукали по битому тракту.

«Вони знайшли те, що хотіли знайти, — думав він, — озираючись на село Рапотін. — Обидва. Самсон Медок має щось надзвичайно важливе. Має Маркету, свою Каліпсо, має тут, у цьому селі, свій острів Огігію. Шарлей має Блажену Поспіхалову, і не має значення, чи він залишиться з нею, чи вирушить далі, до свого омріяного Константинополя, до Іподрому, Хагії Софії[37] і смажених восьминогів у таверні над Золотим Рогом. Не має значення, чи він туди коли-небудь добереться. Несуттєво, що буде далі з Самсоном і Маркетою. Але було би безглуздо змусити їх відмовитися від усього, змусити їх покинути все, змусити вирушити у світ, у незнане, щоб ризикувати життям заради чужої справи. Моєї справи.

Бувайте, друзі.

У мене теж є щось надзвичайно важливе, від чого я не відмовлюся. Я вирушаю.

Сам.

* * *

План Рейневана був простий: