Григорій Георгійович Білих - Республіка Шкід

— А от як сказав, так і сказав.

— Ану, повтори!

— Голодні щури!

Наступної миті кулак Горобця безгучно прилип до носа противника. Бризнула кров.

— А-а-а! Наших бити!

Шпана зім'яла Горобця, але приспіла допомога. Шкідців було більше. Вони замкнули коло, і почалася бійка. Шпана відразу опинилась у невигідному становищі. Їх оточили щільного стіною. Спершу вони билися відчайдушно хоробро, та незабаром з десятка хоробрих половина лежала, а друга полонина вже не билась, а тільки затулялася від ударів, які сипалися на них.

— О-ой! Боляче!

— Досить!

— Не бийте!

Шкіда вже не чула стогонів. Вона розлютилась і десятки рук нестримно, безжально опускалися на голови ворогів.

Побоїще припинив Вікмиксор. Побачивши з вікна, що його вихованці б'ються, він вискочив, лютий, на вулицю, однак, угледівши його, шкідці сипнули на всі боки, лишивши на полі битви тільки побитих противників та Горобця, якого сильно пом'яли, і він не міг утекти.

Ця подія мала свої наслідки. Тільки-но шкідці влаштувались і розставили в будинку меблі, як вийшов наказ завідуючого: «Гуляти нікого не випускати». Хлопці засумували, пробували протестувати, але наказ скасовано не було. А на другий день законодавство республіки Шкід збагатилося новими параграфами.

Цього дня відбулися загальні збори, на які Вікмиксор прийшов з величезною товстою книгою в руках.

Принишкла аудиторія злякано втупилась у цю брилу в чорній коленкоровій палітурці, а завідуючий підняв книгу над головою, відкрив її і показав усім першу сторінку, на якій акварельними фарбами було чітко виведено:

— Хлопці, — урочисто почав Вікмиксор. — Відтепер у нас буде шкільний «Літопис». Сюди записуватимуться зауваження вихованцям, усі ваші провини відмічатимуться тут, у цій книзі. Всі проступки, всі неподобства будуть на обліку у педагогів; по книзі ми судитимемо про вашу поведінку. Не попадайте в «Літопис», це ганебна книга, і нам неприємно буде розгортати її зайвий раз. Проте сьогодні ж при вас я змушений зробити перший запис.

Вікмиксор дістав олівця і, виразно вимовляючи вголос кожне слово, записав на чистому, білому, незайманому аркуші:

«Чорних спіймано при спробі присвоїти казенні фарби».

Хлопці притихли, і всі погляди звернулися на Янкеля. А Янкель опустив очі і не знав, сумувати йому чи радіти, що його ім'я першим попало в цей історичний документ.

Заперечувати Вікмиксору він не міг. Напередодні, коли переносили речі, Гришко особливо запально тягав по сходах тюки з ковдрами й подушками, зв'язані паки книг, посуд та інше шкільне майно. У коридорі, біля входу в учительську, один пакет розв'язався, і звідти випали два початих тюбики фарби. Коли б це було щось інше — може, Янкель і задумався б, але перед цією спокусою його серце художника встояти не могло. Він сунув тюбики в кишеню і тієї ж миті почув над головою голос Вікмиксора:

— Що у тебе в кишені, Черних?

Янкелю нічого не лишалось, як витягти з кишені нещасливі тюбики.

Вікмиксор узяв тюбики, гидливо подивився на Черних і сказав:

— Невже ти, шельма, вже забув, що тебе тільки-но простили й що тобі загрожувало переведення у реформаторій?!

— Вони самі впали, Вікторе Миколайовичу, — пробелькотів Янкель.

— Впали в кишеню?

Вікмиксор наказав Янкелю негайно йти в клас. Цього разу Янкель і не пробував просити вибачення. Нікому не сказавши про те, що сталося, він пройшов у клас і цілий вечір був страшенно сумний. Та ось минула томлива безсонна ніч, настав новий день, і Янкель почав потроху заспокоюватися: може, Вікмиксор у метушні забув за нього? Виявилось, однак, що Вікмиксор не забув. І тепер Янкель сидів під звернутими на нього поглядами хлопців і думав, що відбувся він, мабуть, усе-таки дешево.

Але Вікмиксор не обмежився записом у «Літописі». Походжаючи по їдальні з грубезною книгою в руках, він, щоб навіяти трепет і повагу до цієї книги, розтлумачував вихованцям сенс і значення щойно зробленого зауваження.

— Ось я записав Черних, хлопці: Черних хотів присвоїти фарби. Запис цей залишиться в «Літописі» назавжди. Хто знає, може, згодом колись Черних стане знаменитим художником. І от він сидітиме в колі своїх знайомих та шанувальників, і раптом з'явиться «Літопис». Хтось розгорне його і прочитає: «Черних піймано при спробі присвоїти казенні фарби». Тоді всі відсахнуться від нього, йому скажуть: «Ти злодій — тобі немає місця серед чесних людей».

Вікмиксор запалюється, але, нараз згадавши щось, дав бідному Янкелю спокій і каже:

— Я, хлопці, відхилився. Крім «Літопису», у нас запроваджуються також і розряди. Хочете знати, що це таке? Це, так би мовити, мірка вашої поведінки. Розрядів у нас буде п'ять. У першому розряді будуть ті учні, які за місяць не матимуть жодного зауваження в «Літописі». Першорозрядник — це зразковий вихованець, взірець, на який усі ми повинні рівнятися. Він буде серед інших у привілейованому становищі. Першорозрядники без ніяких перешкод дістають встановлену відпустку, у вакаційні години вони вільно ходять на прогулянку, першорозрядники в першу чергу ходять у театри і в кінематограф, одержують найкращу білизну, взуття і одяг.

— Аристократія, одним словом, — єхидно засміявшись, викрикнув з місця Япончик.

— Так, коли хочеш — це аристократія. Але аристократія не по крові, не спадкова, не паразитична, а така, що дістала свої привілеї заслужено, добилася їх чесною працею і зразковою поведінкою. До речі, бажаю тобі, Єонін, стати колись таким аристократом.

— Де вже нам, — делікатно всміхнувся Японець.

— Тепер з'ясуємо, що таке другий розряд, — вів далі Вікмиксор. — Другий розряд — це учні, які не мали зауваження протягом тижня. Другий розряд теж має право на вільні прогулянки та відпустки, а все інше він одержує в другу чергу, після першорозрядників. Щоб потрапити в перший розряд, треба місяць пробути в другому без зауваження. Третій розряд — це середняки, хлопці, що мають одне або двоє не дуже серйозних зауважень, але третій розряд вже позбавляється права вільних прогулянок, третьорозрядникам надається тільки відпустка. З третього розряду в другий вихованець переводиться тоді, коли тиждень у нього не буде зауважень, якщо ж є хоч одне зауваження, він лишається у третьому.

Шкідці сиділи пригнічені й ошелешені. Вони не знали, що ця громіздка на перший погляд система дуже скоро ввійде в їхній повсякденний побут і станс зрозумілою кожному з них — від першокласника до «старичка».

А Вікмиксор уже розтлумачував новий шкідський «табель про ранги»:

— Тепер далі. Всі, хто мав більше ніж троє зауважень за тиждень, попадають у штрафний розряд — четвертий — і на тиждень позбавляються відпусток та прогулянок. Але… — Вікмиксор багатозначно підвів брови. — Але якщо за тиждень перебування в штрафному четвертому