Автор невідомий - Крівава Книга Ч. 2. Матеріяли до польської інвазії (оригинал)

„Укр. Недаґоґ. Товариства ім. Лесі Українки“ у Львові, статут домашньої служби і денних робітників „Громада“, статут Загально професіонального стоваришення укр. залізничників у Львові, внесені до гал. Намісництва, перетримала львівська дирекція поліції, не даючи дозволу на отворенне товариств.

Головним предметом грабування зробила польська військова влада україн. духовний семинар у Львові.

Д. 31. серпня заняла місцева віиськовість насильно убікації при входовій брамі і зареквірувала всі річи. Д. 12. вересня заняла вона так само другий поверх. Д.

16. вересня доручено ректорови семінара, приказок з д. 15. вересня 1920 p., евакуувати решту будинку. Д. 29. розбито двері до двох кімнат на другому поверсі і забрано багато приватних річей (річи по бл. п. о. Яремкови, о. Лучинського, о. кан. Дольницького).

Д. 14. падолиста 1920 р. розбито колодку при дверях каплиці о. Дольницького і, як сконстатували C. С. Васи-ліянки, забрано церковне біля, фєлон, служебник і др.

Д. 27. падолиста т. р. комісія команди міста візвала ректора, щоб він прийшов розпізнати річи семінара, котрі переносяться до Тернополя. Обійшовши цілий семінар, він пересвідчився, що з інвентаря осталися в семінарі тільки останки; ба і тих річей не хотіли видати.

Коли еп. Боцян віднісся особисто до ґен. Лямезана, команданта Д. 0. Ґ., в справі семінара, дізнався від нього, що будинок семінара враз з інвентарем перейшов на власність польського уряду, та що остається єдина до-рога-процесу.

Мимоходом скажемо кілька слів про польські полі-ційні орґани, нотуючи тільки кілька Фактів.

6. В. у Львові зізнав д. 9. вересня 1920 р. в У. Гор. Ком. слідуюче: Минулої неділі в селі Вороцові (Городок) командант жандармерії з Домажира окружив з озброєними селянами поль. народности і з військом церкву в часі богослуження і арештував приблизно ЗО людей при виході з церкви і відпровадив їх у невідомім напрямі.

— Те саме сталося в инших селах сего повіту, а саме: в Сухій Волі, Мшані, Мальчицях.

В літі 1920 р. відбулася перед трибуналом окр. суду в Сганиславові карна розправа о злочин публичного насильства через вимушення проти Адама Лукіяна, муляра в Станиславові, Фруляка (шевця) і Казимира Черкавського, котрі будучи аґентами команданта поліції в Станиславові, поруч. Маєвского (він тоді теж сидів у тюрмі за надужиття), допускалися шантажу. До розправи станув тільки Черкавскі і його трибунал засудив на 5 літ тяжкої вязниці.

Мих. Помога в Ставчан (Городок) під осінь 1920 р. оженився, а що жандарм з постерунку Оброшина мав любовні зносини 8 його жінкою, отже небавом після вінчання той же жандарм ураз з трьома иншими заарештував його, побив на станиці, а відтак велів відставити його до табору в Пикуличах, наказуючи конвоюючим жандармам, щоб вони по дорозі били його до того, щоб він здоровим домів не вернувся. При кінці марта 1921 р. Помога вернувся домів вічним калікою, з картою неулічимо хорого.

У Львові державна поліція вбила 13-літнього хлопця Володислава Хомяка за крадіж кількадесяти тисяч мп., з котрих половину у нього в:добрала. Сей Факт обурив навіть польську пресу і між иншими „Газета Вечорна“ (ч. 5513) у нотатці: „Бестияльске замордоване 13-лєтнєґо хлопца пічез Функционаруюши поліциї паньствовей“ пише, що комісарям і ііо.іщмстам видавалося, що 15 чи 20.000 мп. уявляють більшу вартість ніж життя людини. Ся-ж ґазета пише далі: „В цілій околиці вул. Льва Сапіги, де міститься державна поліція, б голосною справа варварсь»их метод, які при-мінюються до винних і невинних, спроваджених на поліцію. 100 і 150 нагайок — не е там рідкістю.“

В Станиславові в окружнім суді д. 18. падолиста 1920 р. відбулася розправа проти державних поліціянтів

А. Мичковского і Л. Деллера, обжалуваних держави, прокураторібю о злочин публичного насильства і тяжкого ушкодження тіла на Настці Кіндрат з с. Черніїва, котру названі поліціянти били при слідстві дрючком і ременем по голому тілі до того, що вона з страху перед дальшими побоями підрізала собі склом горло. Л Деллера засуджено.

Той сам трибунал засудив д. ЗО. січня на 4 роки тяжкої тюрми поліційного аґента Фр. Вебера з Надвірної, котрий з нагоди ревізії у селянки Аннн Про-купечко забрав їй шлюбну обручку, яку спридзв.

„Дзєннік Людови“ (ч. 264 з д. 20. вересня 1920 р.) у кореспонденції „Вісти з Бучача“ пише між иншим: „Арештовання зовсім невинних — поза одинокий може випадок — людей, доконувані серед місцевих Українців, під замітом нібито симпатій до большевизму, викликали в першій хвилі негодовання серед Польонії, котра з признанням стверджує, що поведення українського населення в названому часі було не тільки бездоганне, а й зовсім льояльне. Се негодовання є тим паче оправдане, що справник сих арештовань, п. комісар Ілюкевіч має вже за собою сумнівної слави традицію боротьби з вітряками, як згадаємо тільки арештовання Гімназистів за приналежність до жидівського скавту з перед ледви кількох місяців.“

Отеє осуд польської опінії високого державного достойника. А що говорити про низших і найнизших? . . .

Арештування, биття, мордування і засуди.

Рівномірно з грабуванням майна українського населення і з підпалами йшли безвпинні арештування, полу-чені з биттям арештованих, катуванням, а навіть і з убійствами, а врешті невчислимі судові розправи, засуди, вязнення, котрі кінці кінців часто мали своїм епільоґом привнання засуджених невинними і випущення їх на волю,-звичайно після сего, як жертва стала калікою і як матеріяльно цілковито її зруйновано.

Десятки тисяч таких покалічених і зруйнованих одиниць має польська влада на совісти, та ми не можемо займатися на сему місці всіми: згадаємо тільки про одну їх частину, тим паче, що про деякі околиці Сх. Галичини, як про Бойківщину і Гуцульщину, говоримо на осібному місці, а про чимало Фактів згадуємо у розділах під иншими заголовками.

Арештування відповідно до подій воєнних були більше або менше часті. В часі від 1J падолиста 1918 р. до мая 1919 р. арештовано бев всяких конкретних даних на сам донос, що особа є ворожо настроєна до польського народа. Арештовано у самім Львові на такі доноси нормально 5 — 6 осіб денно. Самих службовиків залізниць арештовано тоді біля 3000. Для браку всякої вини їх інтерновано.

Від мая—червня 1919 р. основою арештувань є юридично абсурдна тева, що виконування Функцій звя-заних з урядом, який займала особа в службі 3. О. У. H. Р.

вже сама собою каригідва. Арештовано в цілім краю. Суджено судами військовими і цивільними. Слідства ведело пересічно 4—6 місяців, але деякі і 14 місяців. Сума сих арештувань дається приблизно оцінити на

7000 — 8000.

В липні 1919 р. в часі української контроФензиви від Збруча