Сергій Вікторович Жадан - Гімн демократичної молоді

на тлі кислотних слонів і дитячим голосом переповідала невидимій аудиторії правила особистої гігієни. Марта, підійшов до неї Гавриіл після запису, ось ти серйозна акторка, у тебе дані, у тебе, зрештою, голос. Не хочеш спробувати себе в серйозному проекті? А що за проект? — зацікавилась Марта, поправляючи жовту перуку. Знімаємо кіно, сказав їй Гавриіл, спільно з італійцями. А тематика яка? — запитала Марта. Тематика національна, пояснив їй Гавриіл, соціалка, любов, подорожня романтика, Пазоліні, розумієш? У нас саме немає акторки на головну роль. І перуку твою, додав він, можна буде використати.

В перший знімальний день вирішили зняти сцену в кабінеті профспілкового лідера. До третьої студії набилося кілька десятків зацікавлених, прийшов директор телекомпанії, цілою делегацією приїхали пожежники, прийшли якісь фанатки «тьоті Марти», принесли їй квіти й цукерки, але їх Гавриіл у студію не пустив, сказав, що це не для дітей, хіба що, запропонував, в якості масовки. Валюня приніс написані ним напередодні діалоги і два комплекти шкіряної білизни, які він узяв напрокат у директора парку розваг. Решту одягу Гавриіл підібрав серед реквізиту дитячої ранкової програми. Віка і Марта одягли шкіряну білизну, Марта одягла жовту перуку, пожежники дістали з дипломатів водку й закуску. Вирішили знімати. В останній момент Гавриіл поміняв ролі — Віка мала грати головну героїню, а Марта — профспілкового лідера. В своїй жовтій перуці вона нагадувала лідера профспілки артистів цирку. Віка, давав указівки Гавриіл, ти заходиш у кабінет. Тебе розривають внутрішні протиріччя, розумієш? Ти задумливо гладиш усе своє тіло. Я сказав — усе! Так, тепер ти, звертався він до Марти, ти — профспілковий лідер, ти бачиш, що її розривають внутрішні протиріччя. Ляж на стіл! Та не на живіт! Ляж нормально, ти ж профспілковий лідер — Гавриіл захопився, і зйомки йшли досить жваво, аж доки пожежники не випили свою водку і не полізли на знімальний майданчик. Досить на сьогодні, сказав Валюня, і всі неохоче потяглися на вихід.

— Тобі куди? — запитала Віка в своєї напарниці.

— Не знаю, відповіла Марта, підземка вже зачинена, мабуть, тут залишусь, на декораціях переночую.

— Пішли до мене, сказала Віка і потягла її на вулицю.

— Цей фільм, говорила Марта, такий дивний, я в ньому не все розумію.

Вони сиділи на підлозі в кімнаті Віки й пили портвейн, який купили в нічному магазині. Скажімо, моя героїня говорить — обпали мене вогнем своєї пристрасті. Я не зовсім розумію, що тут мається на увазі. Все просто, відповідала їй Віка, вони ж швачки, це професійні розмови. За якийсь час Валюня взяв увесь відзнятий матеріал, сказав чекати й не хвилюватись і полетів у Мілан на зустріч із координаторами програми.

Знімальний графік було безнадійно порушено, новини від Валюні не надходили, і знімальну групу охопила тривога та недобрі передчуття. Марта повернулась до своєї дитячої ранкової програми, Віка приходила до неї на записи, сиділа в студії і гралась м'якими іграшками, відриваючи їм вуха та хоботи. Гавриіл нудився без роботи, пару разів брався за халтуру, побував на зборах анонімних алкоголіків. І хоч особливого стосунку до історії це не має, але сталось це приблизно так.

Одного ранку він зустрів у держпромівській їдальні Боткіна. Боткін, так само як і Гавриіл, належав до постійних клієнтів їдальні, йому тут теж наливали в кредит, і побачивши Гавриіла, він заусміхався йому, як лише постійний клієнт може заусміхатись іншому не менш постійному клієнту. Вони сіли за столик, і далі між ними заточилась ненав'язлива розмова: про курси валют, про обвали на біржах, про енергоносії та корупцію в органах влади, одним словом — про що можуть говорити двоє інтелектуалів, котрі ще не випили свою першу ранкову водку. Зокрема, Боткін розповідав про здоров'я, сказав що останнім часом серйозно за нього взявся, і закликав Гавриіла зробити те саме.

Тут слід сказати, що Гавриіл годився йому в сини, Боткін, за паспортом Товстуха Євген Петрович, був старим бітником і дисидентом, так би мовити, колючим уламком шістдесятництва, але мав широку натуру і легко переходив з усіма на ти. Все своє свідоме життя він пропрацював дільничним лікарем, тому був названий Боткіним і користувався авторитетом у різних химерних компаніях. Помешкання його, в якому він, як справжній дисидент і уламок шістдесятництва, прибирав рідко, було завалене макулатурою і сміттям, у книжковій шафі на почесному місці стояло фото поета Євтушенка. На зворотному боці фото був напис «Дорогій Жені від поета Євтущенка з душевним привітом». Боткін стверджував, що фото підписане саме йому. Да! Кричав він опонентам, котрі йому не вірили, мені! Ось тут і написано — дорогій Жені! Від поета Євтушенка! Себто мені — Євгену Петровичу Товстусі! Боткін стверджував, що маестро безпосередньо підписав йому фото після одного виступу в буремні шістдесяті, але був на той час у такому свинському стані, що зреагував лише на знайоме йому змалку ім'я.

Вийшовши на пенсію і залишивши по собі надзвичайно строкату й розмаїту клієнтуру, Боткін раптом узявся за власне здоров'я. Причому взявся він за нього нетрадиційними методами. Я знаю що таке радянська медицина, кричав він опонентам, повірте мені, я пропрацював у системі близько сорока років. До лікаря я піду, лише коли мене вкусить отруйна змія. Натомість Боткін захопився йогою, діагностикою карми і тантричним сексом. До тантричного сексу, втім, він швидко охолонув, мені, казав, і звичайний то секс нецікавий, а що вже говорити про тантричний. Врешті, хтось порадив йому записатись на курси анонімних алкоголіків. Він подумав і записався. Що ви мені говорите, кричав він опонентам, я сам лікар, я знаю цілющу силу самоаналізу. Пити він при цьому, ясна річ, не кинув, говорив, що всі ці курси йому і потрібні лише для автотренінгу, а передусім — для кращої діагностики карми. Тепер він усе це переповів Гавриілу і навіть запропонував піти разом на чергове засідання анонімних алкоголіків.

Ти зрозумій, кричав він Гавриілу, ти навіть не уявляєш, що в тебе між чакрами робиться. Ти б прийшов послухав розумних людей. А що за публіка на ці курси ходить? — поцікавився Гавриіл. Нас багато, пояснив йому Боткін, публіка інтелігентна, там ще бар є.

Курси проходили в актовому залі палацу піонерів. Стіл було накрито червоною китайкою, вікна було наглухо задраєно важкими шторами, анонімні алкоголіки приходили по одному і мовчки займали місця подалі від сцени. Піддатий Гавриіл спробував відразу ж увімкнути камеру, але до нього підійшов черговий відповідальний, назвався Юлієм Юрійовичем і попросив камеру вимкнути. Ви що, сказав він, не можна! Цим ви порушуєте анонімність наших