Леся Українка - Том 11

відповіла на Ваше питання про дату заслання М[иколи] В[асильовича] К[овалевського], але я її не знала тоді, власне, в Києві я була певна, що ся дата подана в його власних споминах, коли ж ні, то справді не знаю, в кого б про се докладно допитатись. Я знаю тільки, що він був засланий в кінці 70-х років, не раніше 77 p., а не пізніше 80-го, і пробув на засланні три роки. Взагалі мушу сказати, що про життя його мені сливе нічого не вдалось довідатись тепер такого, чого б я раніш не знала з розповідів М[иколи] Васильовича] або з моїх власних спостережень; щодо всяких дат і докладних біографічних даних, то нема де їх і зібрати, як се виявилось, бо родичі, ті, які єсть, стояли від нього далеко, а приятелі, по б[ільшій] ч[асті], не більше знають, ніж, наприклад, я. Врешті, мені здається, що М[и-кола] В[асильович] цікавий не стільки через такі чи інші обставини його життя, скільки через свій характер, надзвичайну енергію, витривалість і силу переконання, якими він так одрізнявся від маси своїх земляків,— то ж, власне, на сю характеристику звертаю я головну увагу в своїх споминах. Жаль мені, що я досі їх не скінчила, але ж досі я абсолютно не була в стані писати. Ви розумієте, що коли людина може писати листи, то се ще не значить, щоб вона могла писати щось до громадського вжитку. Тепер тільки я настільки маю сили і енергії, що можу в один день два не дуже довгі листи написати, але ніяк не більше, бо перш усього довше сидіти не можу, а крім того, за довге писання плачу безсонням і різними напастями, на які мені ще не пора одважуватись, бо я ще «не заняла своего места в среде честных граж-дан». Проте все ж прогрес чималий: 1° — не лежу в ліжку, 2° можу ходити, спираючись на кий, а другою рукою тримаючись сестри, таким способом можу перейти тричі по наших довгих сінях, 3° — можу виїздити на вулицю і бачити, що все-таки є ще на світі весна. Перспективи ставлять мені многонадійні, тільки що маю ще з півроку носити кайдани, себто ортопедичний апарат — дарма! Як скинуть з мене сей довгий бандаж, що тепер маю, а наложать апарат, тоді буду вважати себе a peu pres 71 здоро-* вою і візьмусь до писання, бо нема часу хорувати, хоч знаю, що за се буде мені від сестри літанія щодня з рана до вечора. Не пам’ятаю, чи писала я Вам, що тепер зо мною сидить моя сестра Олеся (по-моєму Лілія), а мама поїхала вже додому. Сестриця моя хоч багато молодша від мене, але я мушу тепер признавати її авторитет, з чого немало сміємось ми обидві. Досі я старалась забути, що я поет «von Gottes Gnade! 72 (як казав Франко), але тепер мені про се нагадала «Видавнича спілка», і — що буде з авторитетами? A propos «Видавничої спілки» порадьте, шановний друже, що мені робити? «Вид[авнича] спілка» прислала мені три книжки свого видання на показ. Тепер я не знаю, чи посилати мені за них гроші, чи се не випадає? Ви краще знаєте сі звичаї, то порадьте мене.

10.V. От бачите, таке писання — два дні один лист пишу! А це зараз прийдуть мене забирати, щоб здіймати з мене гіпсову модель для апарата. Ненавиджу я ці процедури! їх уже цілих сім було — чиста кабалістика.

Тепер ще просьба до Вас: будьте ласкаві, пришліть нам «Основи біблійної критики», хочу, щоб сестра їх прочитала. Дві прислані Вами брош[ури] отримала — спасибі!

Дуже прошу, перешліть мого листа п. Кобилян-с ь к і й, Ви, певне, знаєте її адресу. Коли вона не має поняття, що я за одна, то не відмовте рекомендувати мене їй. Я вже давно слідкую за її літературним поступом, і вона мене дуже інтересує яко талан і яко людина, її писання не дилетантство, а справжня література: як прочитала я збірник її після творів «собственных Невто-нов и быстрых разумом Платонов» (vid. Гр. Коваленко е tutti quanti73), то здалось мені, що я от з сеї клініки зійшла на гірську верховину,— контраст виразний! Я не пишу їй сього в таких виразах — хоч з охотою написала б — через те, що не хтіла б здатися їй faiseusse de compliments *, а вірити в мою щирість вона тим часом нічим не зобов’язана — в нашій шановній професії цнота лицемірства таки процвітає.

Тепер маленьке прохання від моєї сестри: вона просить пояснити, що то воно за дерево — смерека: чи то сосна, чи ялина, чи щось інше, і як воно зветься на інших мовах, наприклад по-німецьки чи по-латині. їй треба се для перекладу оповідання Кобилянської.

Ой, ой, чую, ходять, бігають, зараз прийдуть мене забирати!

Ще одно: не можу знайти Вашого листа з адресою Кузьми, б[удь] л[аска], пришліть сю адресу знов, мені вона конче потрібна.

Хотіла послати Вам одно виданнячко «1-го мая со-ц[іал]-дем[ократів]», та не знаю, чи в Гал[ичині] такі речі йдуть? Здається, йдуть. Там дещо і про гал[ицьку] еміграцію спогадується. Боже, господи! І страх, і сором читати про ту еміграцію, далі не говорю, бо слова — ні до чого...

Ще одно: чи можу я надіятись, наприклад], на «Хлопську бібліотеку» для видання якої роботи в стилі дядькових брошур?

Простіть — більше питань, ніж листа! Будьте здорові, друже!

Л. К.

66. ДО В. М. ГНАТЮКА

10 травня 1899 р. Берлін Berlin, Johannesstrfasse], 11,

4%

Високоповажаний добродію!

Дуже дякую за книжки, що були-сьте ласкаві прислати мені. Видання гарненькі, я нічого не маю проти того, щоб мої вірші були так видані. Брошуровка тільки трохи погана, аркуші страх розлітаються, як тільки книжка розрізана, але, певне, сього вимагає економія, то вже, либонь, так і буде.

Я весь час мала на меті другу, т[о] є[сть] остатню ко-ректу, інакше, справді, видання затяглось би ad infinitum l.

Будьте ласкаві, скажіть тому, хто переписує мої вірші, аби переписав оглав моїх віршів у зб. «На крилах пісень», бо я добре не пам’ятаю, які, власне, з моїх поезій увійшли туди, отже, боюся, щоб не умістити до нової збірки щось давнього. Ще питання: чи повинна збірка складатись тільки з оригінальних речей, чи можуть