Іван Карпенко-Карий - Драматичні твори

моє! Нащо ж ти покидаєш бідну Мар’яну?.. Заворушилось серце, б’ється дужче!.. До тебе б’ється, а ти йдеш на цілий рік від мене! Що ж це ти, Мар’яно? Знов серця слухаєш?.. Схаменися! Хіба мало воно тебе дурило, водило? Нащо тобі огонь той роздувать, що вже потух? Тепера знову муки хочеш!.. Дурна! Дурна!! Не вір нікому і серцеві не потурай!.. Серце поводар? Сліпий це поводар! Данило серця слуха — куди ж веде його те серце золоте? За тридев’ять земель, у Чорноморію, шукати хліба, а в батька тік тріщить!.. Чудний ти, мій коханий, а ще чудніща я!!! До тебе лину, серцем лину, а жду другого! Так треба, мабуть, коли так робиться!.. О, чому не встрілись раньше ми з тобою, коли ще молода була, коли у серці у моєму не тлів огонь, а полум’я палало, і розум спав, і жить хотілось тілько серцем? Не перетліло б так воно даремне, бо вміло так колись любить, як ти тепер!.. А зараз Михайло прийде... Не знаю, що зроблю... Що зробиться, те й буде...

ЯВА VII Входить Одарка.

Одарка (ще з порога лається). Чи не сто чортів його матері з чередником! Бодай його взяла завійна!

М а р’ я н а. Чого ви, мамо, лаєтесь так дуже?

Одарка. Іди під три чорти! Через тебе пропустила череду, телиця ряба вскочила до Окунів, слинявий Семен заняв в загін, тепер хоче зцупить штрап!

М а р’ я н а. Не сердьтесь, мамо, телицю віддадуть і так.

Одарка. Тепер у полі чорно; настоїться голодна там, в загороді, бідна скотина!

Мар’я н а. Та я зараз піду сама у двір до Окунів і телицю прижену,— заспокойтесь.

Одарка. Тебе пошли, то там і сйдеш! Ходім умісті, а хату замкнем.

М а р’ я н а. Ходім.

Входить Михайло.

Михайло. Добривечір! Чого ви так гукаєте, паніматко, що аж на улиці чуть?

Одарка. Гукав би і ти! Телицю твій слинявий Семен заняв мою.

Михайло. Нехай не ходе на чуже! Тепер платіть карбованця.

Одарка (сердито). Де я тобі у біса його візьму?

Михайло. Про мене, де. хочете. А котру телицю: рябу чи полову?

Одарка. Рябу, щоб тому Семенові в очах рябіло!

Михайло. Гарна теличка, жалко, а прийдеться продать, як не дасте карбованця.

Одарка. За віщо карбованця? Що вона за шкоду тобі зробила?

Михайло. За те, що дуже вибрикує і осовує рови.

Одарка. Який там у чорта рів, коли скотина перелізе?

М а р’ я н а. Та годі, мамо, хіба не бачите, що він дратує вас?

Одарка. Що ж я йому, собака, чи що?

Михайло. Та не сердьтесь! Нате шапку, покажете Семенові, то він віддасть телицю вам, а я у вас поки посидю. Тілько не забудьте там шапку, назад принесіть, а то прийдеться без шапки йти по вулиці, то ще подумають, що в куми звав...

М а р* я н а. Забалакав!.. Та не баріться, мамо!

Михайло. А чого ж спішить? Там у мене Семен такий молодець, а мати ще не Стара... Чого доброго... Ха-ха!

Одарка. Ну вже твій Семен! Стара собака, а такий лайливий та безецний, що з ним і балакать противно. (Виходить.).

М а р’ я н а. Чи не в хазяїна удався?

ЯВА IX

Мар’яна і Михайло.

Михайло. Хіба безецний я? До так здається! З пісними я пісний, з скоромними — скоромний; хто що любить, любить же, звісно, не закажеш! Жиди не люблять сала, і дурні дражнять їх свинячим ухом! А я і сам тоді не їм вже сала, коли приходиться з жидами гендлювать.

М а р’ я н а. То ти, виходить, хилишся, куди віє вітер?

Михайло. То так здається! А я цим способом хилю других, куди мені потрібно.

Мар’яна. То ти хвастаєш тілько, а 9т мене то й не нагнеш! Горілки хочеш?

Михайло. Давай, як є.

Мар’яна подає й палива.

Нащо ж я буду гнуть тебе? Ти і сама нагнешся.

Мар’яна. Ой, ой! Який же подухалий ти! Пий!

Михайло. А ти?

Мар’яна. Ну, будь здоров! (Пригублює, доливає і дає Михайлові.)

Михайло. Хіба ж так п’ють? Диви, ти чарку зноровила.

Мар’яна. Я більш ніколи не пила.

Михайло (п’є). Чого вона така тепла?

Мар’яна. Не знаю.

Михайло. Губами тілько доторкнулась — і степліла горілка. Ну й дівчина! (Хоче обнять її.)

М а р’ я н а (одвертається). Куди?

Михайло. Погріться хочу, бо щось морозить наче!

М а р’ я н а. Як хочеш гріться (налива), то пий ще і сиди смирно, бо я із хати вийду!.. Не по душі мені, що ти до мене бридкі заміри завше маєш.

Михайло. Ой, яка сердита! Недоторка! Мабуть, Данило заказав, щоб піст держала?

Мар’яна. І без Данила я така. Язик не кістка, вертіть ним можна як завгодно, а далі тпр-р-р! Пий!

Михайло. Не хочу, бо ти сердишся.

Мар’яна. Не сердюсь я, єй-богу! Я тілько не люблю, що ти й розмови іншої не маєш: пустуєш, жартуєш і залицяєшся так бридко, неначе я... Ну, годі! ВиПий!

Михайло. Не хочу!

М а р’ я н а. Вольному воля! Кажи: чого прийшов? Які приніс тенета?

Михайло. Ага! Цікаво, не бійсь, знати?

Мар’яна. Байдуже! Обійдеться і так, коли не скажеш... Ти ж хлопця присилав лякать, що ввечері тенета нові принесеш? Покажи свої тенета!

Михайло (набік). Чорт — не дівка! (До Мар’яни.) Ну, годі шуткувать... Будем прямо говорить. Тілько ж не хитруй і ти зо мною, бо я примітю зразу і. пропаде охота сказать про те, за чим прийшов... Ти подала Данилові вже слово?

М а р’ я н а. Подала.

Михайло. А знаєш, що його батько вигнали?

М а р’ я н а. Знаю.

Михайло. І що на мене все імінгє переводять?

М а р’ я н а. Знаю.

Михайло. І тобі все це нічого?

Мар’яна. Байдуже!

Михайло. Тебе нічим вже на злякаєш!.. А що ж ви будете робить?

М а р’ я н а. Данило піде в найми, я буду зароблять і ждатиму його.

Михайло. Довго прийдеться ждать.

М а р’ я н а. А тобі що?

Михайло. Жалко, що ти посивієш в дівках.

М а р’ я н а. Не журись! І рік не пройде, як ми поберемось з Данилом.

Михайло. Дурна!.. А я розумніщою тебе лічив... Чи не краще ж не ждать, не горювать, а хоч завтра йти до мене