Ніна Георге - Маленька паризька книгарня

До отримання подальших вказівок, будь ласка, замовляйте книги у «Вольтер Плюс». Я не кинув і не забув вас, але є кілька незакінчених розділів, які повинен спершу прочитати… і закінчити. Я пішов, щоб вгамувати своїх привидів. Ж.

Чи не дуже коротко й сухо?

Його думки неслися над полями і над річкою до Парижа, до сміху Катрін, до її стогонів задоволення. Месьє Одинак відчув раптовий наплив емоцій. Він намагався визначити, звідки йде ця хвиля бажання, щоб до нього доторкнулися, прагнення фізичного контакту, наготи й тепла під спільним покровом; туга за дружбою, за домом і місцем, де він може лишитися і відбутися. Це йде від Манон? Чи Катрін? Йому стало соромно, що він подумки поєднав їх. Але йому так добре було з Катрін. Треба зупинитися? Це неправильно?

Я хочу, щоб мені більше ніхто й ніколи не був потрібний. Я такий боягуз.

Месье Одинак їхав назад у супроводі канюків і жайворонків, котрі висіли високо в небі, піймавши бриз над пшеничними полями. Він відчував, як вітер продимає сорочку.

Він відчував, що він повертається на баржу іншою людиною, ніж був годину тому.

Чоловік почепив на руль велосипеда пакунок із теплими круасанами, букетом свіжих червоних маків і трьома примірниками «Ночі», у яких Макс учора перед сном написав довгі присвяти.

Потім він зварив каву в кавоварці у себе на кухні, погодував котів, перевірив ступінь вологості в книгарні (задовільна), рівень масла (біля критичної позначки) і приготував Lulu до відплиття.

Коли книжкова баржа сковзнула незайманою річкою, месьє Одинак побачив, що Іда вийшла на корму Балу. Він махав їй, аж поки вони не зникли за поворотом. Він побажав усім серцем, щоб Іда колись зустріла велике кохання, яке б віддарувало їй втрату маленького.

Він спокійно правив човен у вранішньому світлі. Прохолода в повітрі поступалася шовковому теплу літа.

— А ви знаєте, що Брему Стокеру наснився його «Дракула»? — запитав Жан Одинак годину по тому, перебуваючи в гарному настрої, коли Макс вдячно простяг руку по кухоль.

— Наснився Дракула? Ми що, в Трансільванії?

— На каналі де Луан у напрямку каналу де Бріар. Ми тримаємо курс на Бурбонне, за маршрутом, який ви обрали. Він приведе нас у Середземне море, — месьє Одинак відсьорбнув кави. — А все через якийсь салат із крабів. Стокер з’їв несвіжий салат і заробив харчове отруєння. Між нападами хвороби йому почали снитися сни про повелителя вампірів. Вони ознаменували кінець його творчого застою.

— Справді? Ні, мені бестселер не наснився, — пробурмотів Макс, вмочаючи свій круасан у каву і стежачи, щоб не пропала жодна крихта. — Я хотів почитати свою книгу, але букви попливли по сторінці. — Потім він пожвавішав. — Як ви гадаєте, невеличкий розлад шлунку допоможе мені знайти сюжет?

— А хтозна.

— «Дон Кіхот» почався як нічне жахіття, перш ніж став класикою. А вам снилося щось корисне.

— Що я міг дихати під водою.

— Ого. А ви знаєте, що це означає?

— Що я можу дихати під водою уві сні.

Макс вигнув верхню губу в усмішці Елвіса й урочисто проказав:

— Ні. Це означає, що вас більше не душать емоції. Особливо там.

— Там? І звідки це? Із «Календаря зразкових господинь» 1905 року?

— А от і ні. Зі «Збірки тлумачень снів» 1992 року. Це була моя біблія. Мати замазала чорним маркером погані слова. З його допомогою я розшифровував сни всім: батькам, сусідам, однокласникам… Я знав Фрейда як облупленого.

Джордан робив розтягування та вправи тай-чі.

— Якось я навіть добряче влип, розшифровуючи сон директриси про коней. Я вам кажу, жінки й коні — це щось.

— Це те, що любить повторювати мій батько.

Месьє Одинак згадав, як на початку знайомства з Манон йому наснився сон, у якому вона перетворилася в орлицю. Він намагався вловити й приручити її. Він загнав птаху у воду, щоб її крила намокли і вона не змогла полетіти.

Ми безсмертні в снах наших коханих. А померлі житимуть далі після смерті в наших снах. Сни — це водорозділ між світами, між часом і простором.

Коли Макс вистромив голову назовні, аби бриз видув йому з очей залишки сну, месьє Одинак сказав:

— Гляньте — попереду наш перший шлюз.

— Що? Ота дитяча ванночка біля іграшкового будиночка у квіточках? Та ми ніколи туди не вліземо.

— Зачекайте й побачите.

— Ми дуже довгі.

— Наш човен — це баржа типу pe'niche, її габарити менші, ніж вимагає стандарт Freycinet, за яким побудовані всі французькі шлюзи.

— Тільки не цей. Він занадто вузький.

— Баржа завширшки 5,04 метра, залишається ще щонайменше шість сантиметрів. Три — праворуч і три — ліворуч.

— Мені погано.

— А уявляєте, як мені? Бо всі маневри під час шлюзування виконуватимете ви.

Двоє чоловіків поглянули один на одного і вибухнули сміхом.

Доглядач шлюзу нетерпляче манив їх рукою, підганяючи. Його пес, широко розставивши лапи, гарчав на човен. Тим часом жінка доглядача шлюзу винесла трохи свіжого пирога зі сливами і ладна була залишити їм тарілку в обмін на останній твір Джона Ірвінга.

— І поцілунок молодого письменника сюди.

— Дайте їй ще одну книгу, Одиначе, я вас благаю, — просичав Джордан. — У тієї жінки — борода.

Вона наполягала, щоб її цьомнули в щічку.

Доглядач шлюзу обізвав свою жінку бабою-ягою, а їхній кошлатий білий пес аж захрип від гавкоту і помочився на руку Макса, коли той ухопився за сходи. У відповідь розлючена доглядачева жінка вилаяла чоловіка за те, що він «працює на публіку», і назвала його сторожем-любителем. Він роздратовано закричав:

— Заводьте її!

Повернути й закрити лівий засув, обійти, повернути й закрити правий засув. Пройти вперед, відкрити верхні замки з обох сторін — вода набирається. Відкрити правий засув, обійти, відкрити верхній лівий засув.

— Та виводьте вже її! — Доглядач був сердитий і, здавалося, міг проревіти цю команду дванадцятьма різними мовами.

— Скільки залишилося шлюзів перед Роною?

— Близько ста п’ятдесяти. А чому ви запитуєте, Джордане?

— Треба буде плисти каналом між провінцією Шампань і Бургундією дорогою назад.

Дорогою назад? — подумав месьє Одинак. — Дороги назад не буде.

21

Канал