Девід Саттер - Менше знаєш, краще спиш

Дзасохов знову зателефонували Закаєву, який розповів їм про реакцію Масхадова. Дзасохов відповів: «Я нічого іншого й не очікував від Аслана Алієвича», і додав, що йому потрібно дві години на вирішення питання безпечного проїзду, яке він має обговорити з «першим» (Путіним)[178]. Однак невдовзі до кризового комітету прийшла людина зі штабу ФСБ і сказала Дзасохову, що оперативному відділу відомо про його контакти із Закаєвим і Масхадовим і родичі заручників хочуть із ним поговорити.

Дзасохов попрямував до клубу поблизу, де на нього чекали численні родичі заручників. Коли вони дізналися, що Дзасохов розмовляв з Масхадовим, то залишили свій пост перед школою, де збиралися своїми тілами загородити шлях російським військовим і запобігти штурму. Дзасохов сказав цим людям, що ситуація серйозна, але втручання Масхадова дає підстави для надії, і що для безпечного прибуття Масхадова до Беслана вживаються заходи. Через кілька хвилин загони спецназу розпочали штурм школи.

Штурм почався з двох вибухів. За даними Юрія Савельєва, члена парламентської комісії, призначеної для розслідування масової загибелі людей, перший вибух був результатом дії термобаричної гранати, кинутої чи то вогнеметом, чи то гранатометом із п’ятиповерхівки по Шкільному провулку, 37, о 13.03. Другий вибух, 22 секундами пізніше, був спричинений осколковою гранатою з вибуховою силою 6,1 кг у тротиловому еквіваленті, випущеною гранатометом із п’ятиповерхівки по Шкільному провулку, 41[179].

Унаслідок першого вибуху на горищі школи почалася пожежа, другий пробив діру в стіні спортзалу. Ці вибухи, приписані державним ТБ терористам, були сигналом до початку штурму силами російського спецназу. Серед безладу деяким заручникам вдалося втекти. Інших терористи перегнали зі спортзалу до їдальні, актового залу та південного флігеля. Але сотні людей лишалися в пастці спортзалу, де крокви стелі горіли й падали на них. О 13.30 російські військові почали стріляти по школі з танків, гранатометів і вогнеметів. Дах школи запалав і впав на заручників.

В їдальні терористи поставили жінок і дітей у вікнах, але росіяни стріляли й по вікнах, вбиваючи їх. Потім вони, як розповідали заручники, відкрили автоматний вогонь по місцю розташування їдальні.

Над школою здійнялися три грибоподібні хмари — дві білих і одна чорна. З відеозапису видно, що о 15.08 школа все ще перебувала під потужним вогнем із гранатометів и вогнеметів. Танки з 58-ї армії теж стріляли по школі. Загалом відеозапис зафіксував 13 вибухів. Лише о 15.10 керівник спецназу генерал Олександр Тихонов віддав наказ починати гасити пожежу. До того, протягом більш ніж двох годин Тихонов забороняв усім гасити вогонь. На момент початку ліквідації пожежі, о 15.28, заживо згоріло понад 160 заручників. При розтинах виявилося, що причиною смерті був термічний шок, що означало, що у жертв обгоріло майже 100% шкіри, кульових чи осколкових поранень у них не було[180].

Коли вогонь ущух, мертвими були 318 заручників, зокрема, 186 дітей. Десятьох російських спецпризначенців теж було вбито, як і двох рятувальників[181]. Серед терористів загинуло 32 людини, решта (кількість невідома) втекла[182].

Путін прибув до Беслана о 5-й годині ранку. Він поїхав прямо до районної лікарні, де протягом 30 хвилин відвідував у палатах постраждалих. Потім попрямував до оперативного штабу ФСБ, де зустрівся зі співробітниками і зробив заяву для телебачення. Не було жодного наміру застосовувати силу, але події розвивалися «швидко та несподівано», сказав Путін і похвалив спецслужби за «особливу мужність». Потім він повернувся до Москви, не зустрівшись із родичами жертв і, наскільки відомо, не відвідавши спаленої школи[183]. Пізніше Путін з’явився на телебаченні зі зверненням до народу. «Сталася жахлива трагедія, — сказав він. — Ми живемо в умовах, що склалися після розпаду величезної, великої держави... Ми виявили слабкість. А слабких б’ють»[184]. І він оголосив про низку заходів, начебто призначених посилити єдність країни. Одним із них було скасування загальних виборів губернаторів — пряме порушення російської Конституції.

Поки тривали події довкола бесланської школи, вони привертали увагу всього світу. Коли ж усе завершилося, подальший розвиток ситуації уже мало кого цікавив. Наступного дня після штурму, 4 вересня 2004 року, руїни школи, разом із дитячими зошитами та частинами тіл жертв, було зібрано екскаватором, покладено у вантажівки й вивезено на звалище за містом. Це знищення доказів унеможливило встановлення всієї послідовності подій.

Однак ті, хто вижив, прагнули справедливості, тому пережили справжній емоційний шок, почувши версію подій, висунуту російською владою, яка звинувачувала терористів, знімала з посадовців підозру в будь-яких незаконних діях (багатьох було потім підвищено по службі) і відмовлялася слухати розповіді вцілілих заручників про те, що вони бачили та пережили.

Дехто з батьків у відчаї звертався до релігії, інші починали власне розслідування. До них приєдналися дві журналістки — редактор сайту pravdabeslana.ru Марина Литвинович і репортер із «Новой газеты» Олена Мілашина. Парламент Північної Осетії сформував слідчу комісію, а Юрій Савельєв, хоч і входив до її складу, розпочав ще й незалежні пошуки справедливості.

Попри те, що влада всю провину за напад на школу поклала на чеченських терористів, а Путін також натякнув на те, що терористи користувалися підтримкою Заходу, факти свідчать про те, що події в Беслані, як і захоплення заручників під час спектаклю «Норд-Ост», були результатом російської провокації.

У серпні 2004 року, як свідчать міліцейські документи, отримані «Новой газетой», попередження владі про загрозу терористичного нападу в Північній Осетії почали надходити з моторошною регулярністю. Останнє надійшло 1 вересня. О 5-й годині ранку чеченська міліція повідомила російське МВС, що арештований Арсаміков повідомив, що терористи цього дня планують захопити школу в Беслані. У влади було чотири години, аби запобігти цьому. Але не лише не було вжито жодного заходу, а й усі КПП на шляху до школи загадковим чином зникли, забезпечивши терористам безперешкодний проїзд[185].

Із 18 терористів, які скоїли напад, більшість раніше арештовувалися. Ходов, який перебував у федеральному розшуку як учасник двох терактів 2004 року у Владикавказі та Ельхотові, відкрито жив в Ельхотові й кожного дня молився в місцевій мечеті. Про це повідомлялося північно-осетинському управлінню ФСБ і відділу міліції з боротьби з організованою злочинністю, але його не заарештували[186].

В ході офіційного розслідування по Беслану навіть не розглядалося питання, чому міліція не зреагувала на попередження й чому терористам дозволили вільно пересуватися. Пояснення надійшло від організатора Бесланської трагедії, Шаміля Басаєва. У листі під назвою «Ми маємо багато чого розповісти про Беслан...», опублікованому 31 серпня 2005 року на сепаратистському сайті kavkazcenter.net, Басаєв писав, що захоплення школи почалося з плану російських служб безпеки