Володимир Броніславович Бєлінський - Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга

Тобто у ті роки Золота Орда не просувалася на землі тодішнього Галицько-Волинського князівства. Хоча хан у сімдесяті роки переселив із Мангишлаку до Криму майже всіх нащадків роду Тука-Тимура. То були роди: ширинів, баринів, кіпчаків, мангитів тощо. Та Великий хан Золотої Орди Менгу-Тимур підпорядкував нащадків ханського роду Тука-Тимура улусному ханові Ногаю, аби не вчиняти протистояння. І позаяк отари нащадків хана Тука-Тимура зайняли кримські та приазовські пасовиська, то хан Ногай зі своїми отарами відійшов на захід, у Придунайські землі. Там він і тримав свою столицю.

Доки країною правив хан Менгу-Тимур, улусний хан Ногай поводив себе із Золотою Ордою слухняно. Та після його смерті, маючи неабияку силу в руках (міг виставити до 300 тисяч вершників), почав постійно втручатись у справи Золотої Орди, по суті, одноосібно вирішуючи долю, ханів.

«Как передает Марко Поло (мандрівник. — В.Б.), после смерти Менгу-Тимура престол должен был перейти к молодому царевичу Туля-Буга (Талабуга. — В.Б.), сыну старшего брата Менгу-Тимура, но ему не пришлось царствовать. По настоянию Ногая, на престол был посажен Туда-Менгу, брат умершего хана Менгу-Тимура, чем и было нарушено завещание хана о престолонаследии» [30, с. 54].

Оскільки Туда-Менгу був безвольним та слабким, то влада в державі, по суті, перебрав до своїх рук улусний хан Ногай, який почав тиснути і на Велике Галицько-Волинське князівство, напираючи на Київську землю з півдня та (на Лівобережжі) на Прилуцьких (Посеймських) князів.

«Согласно Рашид-ад-дину, сыновья Менгу-Тимура — Алгу и Тогрыл, а также сыновья Тарбу, старшего сына Тагу-хана — Туля-Буга и Кунчек свергли с престола Туда-Менгу… (До влади прийшов хан Талабуга (Туля-Буга). — В.Б.)… Вопреки надеждам Ногая, молодой хан с самого начала своего правления обнаружил задатки самостоятельного правителя…

Уже во время похода на Венгрию и Польшу в 1287 г. между ними произошли серьезные разногласия, поэтому Ногай решил устранить своего ставленника… На обратном пути в Орду Ногай, обманув хана, ушел через Брашов в свои владения на Дунай. Туля-Буга (Талабуга. — В.Б.), оставленный Ногаем, шел по незнакомым дорогам, и после… скитания в горах, потеряв от холеры и голода, по данным русских летописей, до 100 тысяч воинов, и «заподозрив Ногая в том, что всё это случилось по его козням и интригам, из-за того, чтобы погубить войско его и извести род его…» [30, с. 56].

Якщо в поході на Польщу та Угорщину брало участь близько 200 тисяч татар, то їх очолювало не менше 30 Чингісидів.

Хан Ногай відійшов, маючи у своєму підпорядкуванні близько 40 тисяч вояків та свою частку здобичі.

Літопис Руський говорить про вихід хана Талабуга з Карпат так:

«Коли йшов окаянний і нечестивий Ногай і Талабуга з ним, пустошивши землю Угорську, [то] Ногай пішов на [город] Брашов, а Телебуга пішов упоперек [через] Гору, яку [можна] було перейти за три дні. А ходив він тридцять днів, блудячи в горах, бо водив його гнів Божий. І настав у них голод великий, і почали люди [коней] їсти, а потім стали й самі умирати, і померло їх незчисленне множество. Самовидці ж так казали: померлих було сто тисяч. А окаянний і нечестивий Телебуга вийшов пішки, зі своєю жоною, [та] з одною кобилою, осоромлений Богом» [18, с. 435].

Тобто, маючи у своєму підпорядкуванні близько 200 тисяч війська та більше 30 осіб Чингісидів, хан Золотої Орди Талабуга втратив десь 150 тисяч вояків та приблизно 25 осіб Чингісидів. То був найстрашніший воєнний удар по Золотій Орді з часів її заснування. Хтось мав відповідати за невдалий похід. Зрозуміло, що хан Талабуга мав усі можливості покласти відповідальність на хана Ногая, і то було би справедливо. Та, як пише давній арабський історик Рукнеддін Бейбарс «…Ногай был старик опытный и искусный в устройстве козней. Дошло до него то, что Тулабуга замыслил против него и что он собрал вокруг себя войско… Ногай вошел в сношение с матерью Тулабуги и сказал ей: «… сын твой еще царь молодой, я хочу наставить его и научить приемам, полезным для установления порядков и определения внешних и внутренних дел его, но мне нельзя взяться за это иначе, как в уединенном месте, куда не забрался бы никто, кроме него; я желаю встретить его с небольшим числом людей, и чтобы около него не было никого из тех войск, которые он собрал вокруг себя». Женщина… поддалась его словам и… посоветовала сыну своему войти с ним в соглашение… Тулабуга распустил войско… (і поїхав на зустріч з Ногаєм. — В.Б.). (Ногай. — В.Б.) снарядился в путь, собрал свое войско и послал к тем сыновьям Менгу-Тимура, (котрі не підтримували хана Талабугу. — В.Б.),.. т.е. Токте, Бурлюку, Сарайбуге и Тудану, чтобы они присоединились к нему…» [3, с. 107–108].

Маючи значну перевагу в силі, Ногай заарештував Талабугу і передав його Тохті — синові Менгу-Тимура, який виступив проти Талабуги і вимагав звіту за втрати у воєнному поході на Польщу та Угорщину. Так хан Талабуга і старші брати Тохти, які того підтримували і очолювали воєнний похід, були страчені 1291 року.

До влади прийшов хан Тохта — один із синів Менгу-Тимура.

Зрозуміло, коли згодом, у 1298–1299 роках, розгорілася жорстока боротьба між Ногаєм і Тохтою, то Великий Галицько-Волинський князь Лев та його син Юрій, який у ті часи заправляв справами держави, без роздумів стали на бік хана Тохти. В кінці свого володарювання в улусі Ногай чинив тиск на Україну-Русь, сліпий, нерозумний тиск. Саме на ті роки припадає його просування на Лівобережній Україні до володінь князів Путивльських, тобто до річки Сейму, а на Правобережжі — тиск на Київські землі (володіння) по річці Рось. А позаяк всі ті землі (Київські і Путивльські) в кінці XIII століття входили до складу Великого Галицько-Волинського князівства, то, зрозуміло, що всі князі Великого князівства підтримали нового хана Тохту.

Звичайно, арабські історики тих часів, описуючи протистояння хана Тохти з Ногаєм, будучи патріотично налаштованими людьми, замовчували факт перемоги першого над другим з допомогою руських (українських) військ.

Ось як давній арабський історик описав те протистояння, згадуючи, між іншим, про руського воїна, котрий відрубав голову ханові Ногаю:

«Оба войска сошлись в местности, называемой Куканлык, и сразились. Поражение постигло Ногая во время заката солнца. Сыновья и войска его обратились в бегство и разбрелись в разные стороны. Он же оставался на коне; но он уже был в преклонных летах, и глаза его были покрыты волосами бровей его (мешавшими ему видеть); старость его одолела и ослабила его силу. Настиг его Русский из войска Токты; он