Артем Чапай - Понаїхали

бару по дорiжцi з кам'яних плит Оля вийшла на пiщаний пляж. Порожньо. Лiворуч i праворуч, скiльки вона може бачити, лiнiя моря. Рiвна й широка смуга прибою. Чистий пiсок. Невеликi хвилi, рiвномiрне, майже без ритму гудiння. А вiд солоних бризок, що пiднiмаються вздовж берегової лiнiї, через кiлькасот метрiв усе тоне у бiло-блакитному серпанку, який обмежує видимiсть уздовж берега.

Отут би дiтям сподобалося, зiтхнула Оля. Й вiд того, що дiтям тут було б добре, але вона тут без них, Оля ледь не розплакалась, вона за мить вiдчула себе так, нiби бачила дiтей не три днi, а три роки тому.

Але я роблю це заради них. Менi самiй нiчого не треба.

Море шумiло. Двоє пiдкачаних хлопцiв у футболках в обтяжку вивезли з-за скляної будiвлi тачку й покотили її по дорiжцi в бiк Олi. Один ввiчливо усмiхнувся. Оля зрозумiла й вiдiйшла набiк, у пiсок, щоб не заважати.

Шумiло море.

Хлопцi довезли тачку до останньої плити дорiжки, пiдважили її ломиком i повантажили на тачку. Вiдкотили тачку на пiвметра, взяли ще одну. Сезон закiнчився, дорiжку на зиму розбирали. Оля стежила за їхньою роботою. Один iз хлопцiв, коротко стрижений ззаду i з бокiв, з довшим волоссям згори, дуже симпатичний. Оля бачила, як вiн нахиляється, пiдважує плиту, як пiд футболкою напружуються широкi м'язи його спини, й несподiвано для себе вiдчула, як тягне внизу живота. Стало соромно: це ж хлопчик. Щоб обманути себе, Оля подумала, що оце ж i Сергiй такий самий мускулястий росте. А потiм усмiхнулася власному самообману. Ну що тут такого. Гарний хлопчик. Це нормально. Це тiльки думка.

Оля глянула вздовж моря. Я обiцяла собi стежити за собою. I я буду стежити за собою, заради Юри. Щоб через рiк, коли закiнчиться контракт, поїхати до нього, i все у нас було добре.

Тi пiвроку, поки Юри не було, Олi наче й не хотiлося. Зате коли Юра щойно повернувся, в першу нiч Олi здавалося, що вона вся розтане й потече, як свiчка. Здається, в життi їй не хотiлося так, як тiєї ночi — хiба, може, тодi, коли вони з Юрою зачали старшого сина. Першої ночi, коли Юра повернувся зi своєї Америки, Оля шепотiла йому на вухо такi непристойностi, що сама собi дивувалася. Хотiлося настрибнути на чоловiка, а ще краще, щоб вiн притис її всiєю вагою, хай втисне її в лiжко й випустить тiльки напiвживою.

А у Юри нiчого не вийшло. Вона робила для нього все, шепотiла нiжностi й брала iнiцiативу на себе, пробувала так i сяк, але зрештою Юра лише закрив собi очi передплiччям i мовчав. А Оля довго тремтiла, поки минало збудження.

Вiн не говорив. Вона все зрозумiла. За цi пiвроку вона набрала кiлограмiв сiм. Усе життя все було добре, а тут по кiлограму за мiсяць. Мабуть, якраз через вiдсутнiсть Юри. Вона також не говорила. За їхнє спiльне життя востаннє таке сталося, здається, тiльки раз, на Юрине тридцятилiття, коли вiн був надто п'яний, але, попри нiжне вмовляння Олi, спробував до неї чiплятись, а вона вирiшила, що все-таки день народження, хай уже. На ранок вони посмiялися.

Цього разу вранцi вони не смiялись. Бо вночi Оля не спала, думала про те, як опустилася за цi пiвроку, й чула, як Юра метався, мурмотiв щось, а тодi сказав щось таке: «Жопа, яка жопа, нахріна». Юрi снився неосяжний зад чорношкiрої проститутки, але Оля сприйняла його слова на свiй рахунок, образилась, хоч говорив вiн це увi снi, й Оля навiть вранцi не змогла перевести все на жарт. Обоє весь день були похмурi. Говорили переважно про побут.

Потiм секс бiльш-менш налагодився, але жодного разу за пiвтора мiсяцi, якi лишалися їй до вiд'їзду, Оля й близько не вiдчувала такого бажання, як тiєї першої ночi.

А вони ж iще зовсiм молодi. Треба за собою стежити. I я буду за собою стежити. Через рiк я повернуся до Юри, й усе налагодиться.

Ввечерi Оля перевдяглась у спортивну форму i взула легкi старi туфлi, бо кросiвок не мала. Вона вийшла на пляж. Бiгти не змогла. Надто давно не займалася нiяким спортом. Оля трохи потрусила вздовж води пiдтюпцем, а потiм перейшла на швидкий крок, i йшла якомога швидше, тримаючись рукою за правий бiк, який одразу почав болiти, але як тiльки Оля змогла пересилити цей бiль, починала бiгти пiдтюпцем знову, з кожним кроком опускаючись на пiсок тяжко, задихаючись, iз болем у грудях i в боцi, задихаючись, але не зупиняючись, бо це давало їй змогу задихатись i вiдчувати бiль через перевантаження, щоб не задихатись i не вiдчувати бiль через тугу.

2

Сергiй з Юрою тупо сидiли удвох перед ящиком. Тупо втикали тупий французький фiльм. Там герой розповiдає, як у шiстнадцять «я тiльки й думав про те, як утратити невиннiсть». Юра повернувся до сина i хмикнув:

— То от про що ви думаєте?

Сергiй вiдчув алкоголь у подиху батi. Сергiй ненавидiв цього мудака. Хотiлося сказати, що вiн давно втратив ту невиннiсть, що вiн i зараз має з ким... а ти, мудак?

— Чого сопеш, як бик? — сказав Юра.

Сергiй мовчки пiшов до себе в кiмнату. Якого я взагалi сиджу з цим мудаком? Ну ладно, Ярославна знову з матушкою кудись упиляла, я можу й без неї тиждень.

Сергiй почав перевдягатися. Ладно ще цей мудак поїхав розважатися, лишивши матушку. Вiн нiчого не змiг, матушка мусила їхати замiсть нього. Вiдправив мамку замiсть себе, сам не змiг, ой-ой-ой, зате коньяк свiй зi своїм чайком пити вмiєш, i ще моралi менi при цьому будеш читати. Про дiвчат, про презики, про вуз i про армiю. А то ще привiз зi своєї Пендосiї любов до чурок i нiгерiв, тупiца кончєний. А то ж я у Москвi не бачив, до чого призводить ваша толерастiя? Приїхавши, Сергiй розповiв пацикам про кiлькiсть кавказцiв у Москвi. Звiсно, Сергiй не казав пацикам, що чурки в Москвi часом приймали його за свого. Кокос пiд час зустрiчi дивився на Сергiя, примруживши очi. Мейдин вiдводив погляд.

— Сергiй, алгебру вчиш? — крикнув Юра з iншої кiмнати.

— Нахуй-нахуй-нахуй, — тихо бурмотiв у себе Сергiй, так, щоб батько не чув.

— Чи знов не поступаєш i прямо в армiю?

Юра став у дверях кiмнати, яка досi називалася дитячою. Сергiй узяв куртку й мовчки протиснувся повз нього. Стримався, щоб не штовхнути батька. На виходi Сергiй грюкнув дверима.

Юра