Galina Vasilievna Moskalets - Королівство, Galina Vasilievna Moskalets
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
28
Такі самі повідомлення отримував електронною поштою і фон Стронціус, що мирно спав собі на перині в домовині, оббитій зсередини чорним атласом, для затишку вкрившись віком на завісах. А тим часом у його лігві порядкували непрохані гості.
– Це що? – спитав Колобок, відчинивши лапою холодильник.
– Стронцієві харчі.
– А вони смачні? – ковтнув слину тигр.
– Якщо їх покуштуєш, то станеш таким, як він.
– А який він?
Мортіус підвів тигра до Стронцієвого ложа, підняв віко. Опир лежав із напіврозтуленим ротом; лице заросло чорною щетиною.
Тигр позадкував:
– Страшний!..
Сиволап спостерігав за усім з кривою посмішкою, але не коментував. Серпень і Марко з цікавістю роззиралися довкола. Такого вони ще не бачили. Меч принца вдарив по якомусь шкуратяному постолу, що підкрадався до прибульців. Той з гарчанням зарився в купу мотлоху.
– Що за чортівня?
– Старовинна колекція знарядь тортур, – пояснив всюдисущий Мортіус. – Дуже цінна.
– Що може бути цінного в тортурах? Увесь цей непотріб треба знищити.
– Гадаю, людям треба знати, що робили їхні предки.
– Навіщо?
– Ми з іншого світу, Мортіусе, – втрутився в розмову Марко. – Якщо ті штуки потраплять до рук крутиголовців, то погана така пам'ять!
– Може, й так, – згодився Мортіус. – Але ми тут таємно і мусимо залишити усе так, як є. Інакше Стронціус за нами поженеться.
– У нас є мечі.
– Синку, ти хоч знаєш, як боротись з опирями?
– У Королівстві немає опирів.
– Оце так вояки! Та їх тут аж кишить. Стривайте, я пошукаю у Вампірнеті...
– «Привіт, волоцюги! Привіт, Мортіусе! – спалахнув монітор комп'ютера. – Як ся маєте?»
– А у вас є комп'ютери? – поцікавився Мортіус.
– Є, але трохи інші, – пояснив Марко. – У нас на кожному комп'ютері написано: «Тут є все, крім твого власного розуму». Ану, я спробую...
Він підсів до комп'ютера й набрав:
«Привіт».
«Хто ви?»
«Друзі, про яких слід мовчати».
«Друзі Мортіуса?»
«Так».
«Що вам треба?»
«Доступ до Вампірнету. Нас цікавить, як знешкодити опирів».
«Ти серйозно, вилупку?» – а далі Тосик видав зовсім незрозумілі слова.
Мортіус злякався:
– Треба звідти вимітатись! А то він зараз ще зарепетує і збудить старого.
– Зачекайте! – спинив його принц. Спробуємо поговорити з ним інакше. Він сів замість Марка і набрав:
«Вибач. Ми не збираємось кривдити твого господаря. Ми в небезпеці. На нас можуть напасти в іншому місці»
«Доступу немає. Введіть пароль».
– Хлопці! Є давні способи: осиковий кілок і часник. Але не чіпайте старого. Він вам нічого поганого не зробив.
– Я читав про це, – згадав Марко. Але не вірю, щоб це дуже допомагало. Щось, як ви кажете, опирів не меншає.
– Зло важко розпізнати, – пояснив Мортіус. – Буває, нізащо не подумаєш про чоловіка, що він п'є тільки кров, доки не зустрінешся з ним поночі. Так само й з відьмами: доки не побачиш їх верхи на помелі. Якби ми знали пароль... Раніше його не було, присягаюся...
І тут озвався комп'ютер:
«Зіграйте зі мною в гру. Може, я згадаю пароль».
– Я б йому не довіряв, – застеріг Мортіус. – То правда, що тутешній клімат зіпсував Тосиків характер, але він і Стронціус жити один без одного не можуть.
Комп'ютер врешті почав вмовляти:
«Цікава гра. Дуже цікава. Називається "Шлях до Королівства". Пройдіть хоча б два рівні, а там побачимо. Господар ще про неї не знає. Сьогодні надійшла».
«Скільки це триватиме?» – спитав принц.
«Хвилин п'ятнадцять».
«Гаразд».
– Тут щось не так! – попередив Мортіус.
Марко посміхнувся:
– Хіба його переконаєш! Зрештою, це – машина, досить застаріла до того ж.
Принц розпочав гру. Сиволап вмостився в нього на колінах. Він був ще азартніший за господаря.
Спочатку треба було обрати дорогу в лісі: зліва, справа чи посередині. Серпень, як усі лицарі, обрав прямий шлях. Далі серед однакових дерев він мав знайти одне, у дуплі якого було три речі. Дозволялося взяти з собою лише одну: ніж, ключ чи яйце. Серпень вибрав ключ.
«Чудовий вибір!», – похвалив комп'ютер і тут же влаштував пастку: яму, прикриту гіллям.
«Що будеш робити?»
«Покличу друзів».
І одразу ж над ямою з'явилась рука, що кинула мотузку.
Після того Серпня оточили страшні істоти з собачими головами, ціле військо. Добре, що він не почав тікати, бо то виявились не справжні песиголовці, а тіні, що розсипалися від доторку його блискучого меча. Шлях був вільний. Час виходити на наступний рівень.
– Примітивно, – сказав Серпень, відкинувшись на спинку крісла.
– Грай далі, – нетерпляче засовався кіт.
На обрії з'явився Замок, до якого треба було потрапити. Ключ, що його було знайдено в дуплі дерева, не відчиняв воріт. Довелося лізти по стіні, обвитій диким виноградом.
– Тобі це не вперше, – шпигнув принца Марко. – На цей раз маєш впоратися без чарів.
У Замку не було жодної живої душі. Лише безконечні порожні коридори. Покружлявши ними, Серпень спустився в підземелля, де було нагромаджено повно скринь із золотом та сріблом, до яких Мортіус був не зовсім байдужий.
– Візьми золото, підкупиш вартових, – запропонував він Серпню.
Принц ткнув мечем у купу золота, й воно перетворилося на сухе листя. Увесь підвал заповнився ним. Поки Серпень намагався звідси вибратися, чиясь кістлява рука вихопила в нього з кишені ключа і зникла. Перед Серпнем з'явились двері. Він зробив те, чого навчився
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Королівство, Galina Vasilievna Moskalets», після закриття браузера.
