Остап Соколюк - Самсара УкраЇни, Остап Соколюк

— Ти колись говорила мені багато про Хаос, — облизав я губи. — Боги — великі фахівці із Хаосу? Вони розуміють, як все влаштовано? Що треба зробити, щоб відбулось… все якнайкраще?

Вона усміхнулась. Поблажливо, як мати до дитини. Погрозливо, як убивця до жертви.

— Захар, Боги — це породження порядку. Всі ми маємо справу із Хаосом, але ми не його діти. Діти Хаосу — це щось, чого нам не осягнути, не збагнути. Це щось настільки величне і загрозливе, що ми супроти них — жалюгідні блохи. Ти навіть не уявляєш масштаби цих… безликих форм. Це не зло. Не зло, яким ви собі його уявляєте. Це повна протилежність нашій формі життя. Безкінечний холод. Безмежна мертва пітьма. І все ж — у тій пустоті щось присутнє. «Вібрації чорних мас над тобою». Пам’ятаєш?

Я раптом відчув, що здатен підвестись. Що тіло моє наповнила якась безнадійна, приречена рішучість. Герой, що, водночас, жертва? І я піднявся. Оглянув свій, наскрізь просякнутий кров’ю, одяг. Відчув його бридкий запах.

— Тоді що ми тут робимо? Що ми намагаємось зробити? — запитав я у Калі.

— Врятувати наш маленький острівець порядку. Наш мізерний клаптик життя, — відповіла вона, і за вікном пролунав вибух.

Це війна пожирала світ. Це Хаос поглинав Порядок.

— Мені потрібен новий одяг.

— Авжеж, Захар. Тобі потрібні справжні обладунки, — усміхнулась богиня.