Остап Соколюк - Самсара УкраЇни, Остап Соколюк

ЕПІЗОД 22

Від Захара

«Хочу аби ти пам’ятав.

Аби у гарячці свого божого марення

Бачив усіх і відразу

Вдягнутих в тіло

Нанизаних на сухі кістки…»

Все наше життя нас супроводжують прозріння. У дитинстві ми раптом прозріваємо, коли розуміємо, що батьки можуть сваритись, навіть ненавидіти одне одного. А потім — розійтись, спокійно покинувши тебе напризволяще. Ти прозріваєш і розумієш байдужість богів.

Потім ти можеш прозріти від того, що твоя любов нікому не потрібна, що соціум жорстокий, а людська община — це збіговисько обманщиків, злодіїв і ґвалтівників. Тобі відкриються очі на те, скільки зла створило та продовжує створювати людство у своєму домі, на своїй планеті. Тобі відкриється, що ми зовсім не божі діти, або ж боги наші — це зло.

Ти прозрієш від того, що ти таке ж саме чудовисько. Кров від крові. Ти, який вважав себе хорошим і здатним на правильні вчинки, зрозумієш, що також готовий вкрасти, якщо не покарають, убити, якщо не знайдуть.

А головне твоє прозріння у тому, що вся ця «славна» історія Homo Sapiens закінчиться війною…

— Калі? Ти тут?

— Тут, — почувся її приємний тембр десь збоку, і я розплющив очі.

Наді мною була звичайна стеля. Моє тіло лежало на ліжку. Я дуже слабко його відчував. Ноги, руки — все було немов заніміле. Але я був живий. Як це могло статись?

— Що ти робиш? — знову запитав я кволо.

— Відпочиваю.

— Ти відпочиваєш? Хіба тобі таке потрібне?

— Усім потрібно відновлювати енергію.

Я прокашлявся:

— Тут є вода? Можеш дати мені?

Вона мовчки встала звідкись. Я не бачив і не міг повернути голову — шия мене не слухалась. Але почув рипіння, потім кроки, дзюрчання води і за мить переді мною постала вона — богиня. Вона була неймовірно приваблива, але вираз її обличчя був вкрай зосередженим і серйозним.

Я згадав найкраще про неї. Як колись проводив із цією жінкою прекрасні, наповнені любов’ю дні. Як ми кохались. У мирний час. Що могло бентежити людей тоді? Очікування виходу нового серіалу чи ігрової приставки?

Калі подала мені склянку із водою, нахилила голову і мені вдалось зробити декілька ковтків.

— Дякую…

— Будь ласка, Захар. Ти ж знаєш — я завжди попіклуюсь про тебе, — милим тоном промовила жінка і знову зникла кудись.

Я слабко гигикнув.

— О так, я добре пам’ятаю, як ти привела мене у той клуб і мене ґвалтували люди у масках.

— Ти сам все знаєш. Що сталося те сталося. Але ти згадуєш про ті часи із радістю, правда?

— Мені це важко пояснити. Дивна людська природа…

— Я тоді також пізнавала себе. За деякі речі мені шкода. І взагалі… — вона дивно зітхнула. Дивно, тому що це було їй не властиво.

— То як я залишився живим? Зараз. Мене ж розстріляли.

— Не став мені дурних питань, якщо не хочеш почути дурних відповідей, — м’яко відповіла богиня.

— Добре. Для чого ти мене оживила?

— У тебе є місія.

— Блять…

Із кожною секундою моє тіло наповнювали сили. Немов… це не Калі необхідно було відновити енергію, а мені. Або Калі для мене це робила…

— Скажи, для чого богам для місії люди? Хіба такі… як ти, не можуть самі все владнати? Ви ж всесильні і так далі. Ти можеш оживити людину, убити людину одним лише поглядом. Для чого богам люди??

Шия нарешті підкорилась мені, і я повернув голову. Ми були у якійсь випадковій оселі. Звичайна вітальня. Я лежав на дивані, а Калі, у своїй воєнній формі, розташувалась на підлозі, спершись на диван. Її руки були закладені за голову, а погляд блукав по кімнаті.

— Люди потрібні богам для того, щоб вершити долю. Проте люди мають право на вибір, право на власну волю. І вони роблять дурниці. Ми довірили їм цей світ, а вони збираються закінчити його війною. Вони збираються знищити його війною. Знаєш, динозаври померли від астероїда, але вони не могли нічого зробити.

Поки вона говорила, жінка жодного разу не поглянула на мене. Немов над чимось міркувала.

— Люди на планеті порівняно дуже недовго. Їм нічого не загрожує. Вони мають усе, про що можна лише мріяти. Але їм пофіг — вони починають війну за війною. Знаєш скільки людей загинуло за час Першої світової війни? 10 мільйонів. 10 мільйонів смертей. Це вдвічі більше, ніж за всі попередні війни протягом 300 років. І що? Це чогось навчило людей? Чорта з два! Всього лише через 20 років почалась Друга світова, де втрати були… Лише збоку Радянського Союзу — 50 мільйонів. Уяви, що таке гибель 50 мільйонів.

— Українців раніше було 50 мільйонів…

— Так отож. Немов ціла країна стерта з обличчя Землі. А ти ще додай убитих у інших країнах.

Вона раптом перевела на мене погляд. Дивовижно, що мені вдавалось витримати його — її очі немов палали зсередини. Яку місію приготувала вона для мене? Які тортури очікували мене? Було страшно, і, водночас, я мав надію, що Калі знала, що робить. Що у неї є якийсь план по порятунку. У когось там нагорі є хороший сценарій, котрий витягне нас із цієї біди. Правда ж?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍