Остап Соколюк - Самсара УкраЇни, Остап Соколюк

Довбень! Хотілось ударити його, але я не знав, що може статись зі мною під час контакту із цією маленькою чорною дірою. Точніше, підозрював, що боляче їй не буде.

— Ходімо, — промовив я до Самси, і, повернувшись, ми кинулись у інший бік від істоти. Але через декілька кроків, наче загрузли у повітрі. Простір загуснув і стиснув мене. Я встиг поглянути на Самсу, щоб зрозуміти — із нею сталось те саме. Водночас, немов фотоплівки у кімнаті для проявки, довкола нас «проявились» тіні. Солдати — я зрозумів це, тому що сам був воїном. Слухняні гвинтики армії. Безлиці людиноподібні силуети обступили нас і обхопили руками, немов зміями.

Все. Боротьба була закінчена.

— Войд! Що ти збираєшся зробити із нами? — крикнув я із останніх сил.

— Для початку, ми вас розділимо, Буревій. А потім ви будете жити допоки будете корисні нам.

У цю мить я пошкодував, що прокинувся у готелі Рубікон. Варто було залишитись у снах…