Катя Губська - Пісок забутих богів, Катя Губська

ХХVIII.

Кам’яні двері за ними закрились самі. Тиша, яка опустилась у залі, була не порожнечею — вона дихала. Жила. Чекала.

Це була остання зала. Серце храму.

Купол над ними тьмяно світився візерунками, викладеними з малахіту та лазуриту. Але головне було попереду: у центрі — підвищення з трьома колами. Одне з них — з тонким прорізом у формі сльози.

Ключ.

Грейсон майже не дихаючи, дістав його. Осіріс залишив той артефакт у його руці, мовби знав: тільки він зможе прийняти остаточне рішення. Ключ був холодний, але легкий — наче зроблений із живого світла.

— Тут, — мовив Сенн. — Цей отвір. Він чекає саме на нього.

Грейсон підійшов і вставив Ключ у проріз.

Клацання.

Зал здригнувся.

Кола почали обертатись — повільно. Зі стелі опустилась арка, на якій засвітились руни. Перед ними — кам’яний постамент.

І він заговорив.

Не словами. Мелодією.

“Поклади знання. Вимов перше. І збережи останнє.”

— Книга, — прошепотіла Лейла.

Грейсон обережно поклав її на постамент. Сторінки самі розгорнулись. І в ту ж мить...

...від стелі до підлоги прорізав промінь світла. Книга ожила.

 

А далеко над ними, Сет заревів. Він зібрав силу, що пожирала повітря, час і пам’ять.

— ВИ НЕ ЗУПИНИТЕ МЕНЕ!

Він кинув тінь у саме серце храму. Стеля почала тріщати. Камінь гнувся, мов шкіра.

Та тоді знову — світло.

Осіріс став перед ним. Його руки спалахнули іскрами сонця.

— Ще не час, — мовив він. — Ти не пройдеш, доки останній вибір не буде зроблено.

І він стримав ритуал.

 

— Починай, — прошепотіла Лейла до Грейсона.

Той ковтнув повітря й глянув на перші слова.

Мова була написана ієрогліфами — він розумів її. Ніби читав душі предків, які колись стояли перед першим вогнем.

— "Іш-таа нур эль-ха... оріа тен-ха ваель..."

Коли він вимовив це, Книга запалала.

Узор під ногами засвітився. Колеса зупинили оберт. Простір затремтів.

— Вони пробуджують закляття! Знищ їх! — заревів Сет. Його темна тінь рвонулась у глиб храму.

Тріщина розверзлась у повітрі. З неї прорвався клинок чорного вітру.

Але в ту мить Осіріс підняв руку.

— Справжня сила не в руйнуванні. Вона — в пам’яті!

І в залу ввірвалось світло з Книги.

Грейсон закінчив фразу. Кам’яна підлога навколо кола розкрилася, утворивши безодню — чорну, але спокійну. У неї потягнулись темні ниті Сета.

— НІ! Я ПОВЕРНУВСЯ! Я — ВАША ПРАВДА! — кричав він.

Але Книга сказала інакше. Світло схлопнулося.

Темрява зникла.

Після цього в залі панувала тиша.

Книга лежала спокійно. Ключ вийшов із отвору сам. А Осіріс востаннє глянув на них.

— Ви зробили вибір. Світ ще не врятовано — але він знову має шанс. Я залишаю Ключ вам. Але не як зброю. Як пам’ять.

І зник.

— Він не мертвий? — тихо запитав Сенн.

— Ні. Але замкнутий, — сказав Грейсон. — Закляттям створення.

Лейла торкнулась Книги. Сторінки знову стали білими. Вони зробили свою справу.

— Тепер... що далі? — прошепотіла вона.

Грейсон підняв Ключ.

— Далі — вибір. Завжди.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍