Верона Дарк - Проти моєї волі , Верона Дарк

Ніч. Будинок Адама і Лоліти.

Годинник показував майже другу. Вхідні двері гучно грюкнули. Лоліта здригнулася, вона вже майже заснула, але цей звук зірвав її зі сну.

Адам зайшов до кімнати, з розстебнутим піджаком, запах алкоголю та жіночих парфумів обпалював повітря. Обличчя було перекошене люттю.

— Встань, — коротко кинув він.

— Що трапилось? — тихо запитала вона, підводячись на ліжку.

— Не прикидайся, ніби тобі не байдуже, — він підійшов ближче, хапаючи її за руку. Його хватка була болісно сильна. — Усі ви однакові. Думаєш, якщо прикинешся ніжною, я поведусь?

— Адам... — її голос зламався. — Ти п’яний...

— Замовкни! — він стиснув її зап’ястя ще сильніше. — Ти моя дружина. Моя власність.

Він різко притис її до стіни, поцілунок був не ніжним, а грубим, мов удар. Лоліта намагалася відвернутись, але він не дозволив. Її очі наповнилися сльозами, але вона мовчала.

Він кинув її на ліжко, ніби не жінку — предмет. Вона лежала, мовчки, ніби закам’яніла. Вона не пручалась, бо знала — марно. Адам не був собою — це була його темна, брудна, зла сутність.

У кімнаті стояла мертва тиша, лише важке дихання і звук його ременя, що падав на підлогу.В цю ніч Адам взяв її занадто грубо,їй було боляче,та не фізично,а морально....

Коли все закінчилося, Адам просто відвернувся, ліг і майже одразу заснув, навіть не глянувши на неї.

Лоліта лежала, втупившись у стелю. В очах не залишилося нічого — ні сліз, ні надії. Вона не плакала. Лише мовчки встала, пішла до ванної, і повільно, мов автомат, почала мити руки... і плечі... і шию...

В цю ніч щось у ній померло.