Верона Дарк - Кохання з ароматом кави , Верона Дарк

Розділ 30 — Гість у домі Хамданів

Пройшло півроку відтоді, як Ясмін і Керем дали собі обіцянку «спробувати». Але спроба була односторонньою. Керем залишався таким самим — холодним, стриманим, віддаленим. Його світ обмежувався плантаціями, справами, батьківськими очікуваннями. Ясмін уже звикла до тиші за обідом, до самотніх ранків і вечорів.

Вона знайшла порятунок у квітах і кухні. Її сад цвів яскравими барвами — троянди, жасмин, лаванда. Ясмін ретельно доглядала кожну рослину, як ніби вкладавши в них тепло, якого сама не отримувала.

Її кулінарія стала ще вишуканішою. Вона готувала для родини з любов’ю, не з обов’язку. Аромати спецій, меду, фініків та кави з кардамоном розносилися по дому щодня. Кава Ясмін була особливою — м’яка, глибока, із легкою ноткою гіркоти. Як її душа.

Одного сонячного дня у двір маєтку в’їхала машина з номером із Бейрута. Ясмін спостерігала це з тераси. Вийшов молодий чоловік — високий, із проникливим поглядом і впевненістю в рухах. Увійшовши до вітальні, він привітався з усіма й широко всміхнувся:

— Ассаламу алейкум, тітко Таміро, дядьку Ельфане! Скільки років! — Ріан, давній друг родини, приїхав у гості на кілька днів.

Керем вийшов з кабінету, і обидва чоловіки обмінялися коротким, але поважним рукостисканням. Ясмін вклонилася легко, а Ріан усміхнувся їй тепло:

— Пані Ясмін, ми вже знайомі, якщо пам’ятаєте. — Він усміхнувся тепло. — Той танець на святі збору врожаю... Ви прикрасили той вечір.

Ясмін трохи почервоніла, згадавши той момент. Вона пам’ятала, як легко й невимушено почувалася тоді поруч із ним, на відміну від напруженої атмосфери з Керемом.

— Так, я пам’ятаю. Ви були дуже уважним кавалером, — відповіла вона м’яко.

— Сподіваюся, не змінився. — Його погляд був сповнений поваги й неприхованої симпатії.

Таміра з гордістю дивилася на Ріана, мовби він був не лише племінником, а частиною найближчого кола родини. Ельфан жартома прокоментував:

— Такий кавалер — і досі не одружений! Треба виправляти.

Усі засміялися, крім Керема, який мовчки стояв у кутку, спостерігаючи за розмовою. Його погляд затримався на усмішці Ясмін, яку він давно не бачив. Вона сміялася щиро, відкрито. А не так, як з ним — стримано й обережно.

Щось у ньому тьохнуло. Але він одразу відкинув це відчуття.

Ріан тим часом звернувся до Ясмін:

— Якщо матимете час, пані, я б із задоволенням побачив ваш сад. Мені розповідали, що він справжній витвір мистецтва.

— Звісно, — кивнула Ясмін, не зупинивши усмішки. — Завтра вранці покажу вам усе.

І, залишивши за собою легкий аромат жасмину, вона вийшла з вітальні.

Керем залишився стояти в тиші, з несподіваним відчуттям тривоги в серці.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍