Дроянда - Містичний табір для обраних, Дроянда

Як тільки друзі переступили поріг, двері за ними зачинилися із загрозливим гуркотом. Кімната, в яку вони потрапили, була величезною, але в ній не було жодного вікна. Єдине джерело світла — загадкові символи на підлозі, що переливалися золотим і чорним сяйвом.

— Це місце… — почав Амір, обводячи поглядом символи. — Воно ніби живе.

Раптом простір навколо почав змінюватися. Перед кожним з’явилася їхня власна проекція, але спотворена — темніша, холодніша, безжальна.

— Що це?! — вигукнув Алім, роблячи крок назад.

— Це ви… але без світла всередині, — пролунало з темряви.

Перед ними з’явилася постать — висока, у темному плащі, обличчя її було приховане тінню.

— Ви прийшли шукати правду, але чи готові ви прийняти її? — запитав незнайомець.

Домініка зітхнула, відчуваючи, як у ній змішується страх і рішучість.

— Ми пройшли занадто багато, щоб зараз зупинитися. Говори.

Незнайомець підняв руку, і символи під ногами засвітилися ще яскравіше.

— Ваші випробування були не просто так. Це був вибір. Кожен із вас мав шанс стати кимось іншим… сильнішим, темнішим. Але ви залишилися собою.

Він зробив крок вперед, і їхні темні двійники почали розчинятися.

— Тепер ви знаєте: темрява живе в кожному з вас. Але справжня сила — в тому, щоб обрати світло.

Настала тиша. Друзі обмінялися поглядами. Вони нарешті зрозуміли, що всі відповіді, яких вони шукали, були всередині них самих.

— Що тепер? — запитав Ян.

Незнайомець усміхнувся.

— Тепер ви готові. Але чи готовий світ до вас?

Світло заполонило кімнату, і друзі відчули, як простір навколо починає змінюватися. Вони повертаються назад… але вже не тими, ким були раніше.

Світло навколо ставало дедалі яскравішим, поки не охопило все їхнє поле зору. Здавалося, що сам простір перетворюється, змінюючи закони реальності. А потім — тиша.

Домініка відкрила очі першою. Вони стояли посеред зали, але вона вже не виглядала так, як раніше. Золото й чорне сяйво зникли, а стіни були покриті старими письменами, що ледь мерехтіли.

— Це все? — запитав Алім, озираючись. — Ми повернулися?

— Але що це було насправді? — додав Ян, стискаючи кулаки.

Амір підійшов ближче до однієї зі стін і торкнувся написів. Як тільки його пальці торкнулися холодного каменю, всі символи на мить спалахнули червоним.

— Ні, це ще не кінець, — сказав він, відчуваючи, як щось всередині нього відгукується на цей дотик.

Раптом у центрі зали з’явилося величезне дзеркало, що тремтіло, наче жива рідина. У ньому не відбивалося приміщення — лише нескінченна темрява.

— Це ще одне випробування? — Домініка зробила крок уперед, вдивляючись у темряву.

Лео раптово стиснув її руку.

— Я не думаю, що це просто ілюзія. Це щось більше.

З темряви дзеркала почали з’являтися силуети. Вони були схожі на тіні — нечіткі, мінливі, але кожен із них мав знайомі риси. Це були вони самі.

— Це ми… але… — Катя відступила назад, її голос тремтів.

— Це ті, ким ми могли б стати, — сказав Соломон, який стояв осторонь і спостерігав.

Тіні не говорили, лише дивилися на них порожніми очима. Домініка відчула холодний страх, що повз по її шкірі.

— І що нам тепер робити? — запитав Ян.

— Вибрати, — відповів Соломон. — Завершити свою історію або дозволити їй поглинути вас.

Тиша. Друзі дивилися на свої відображення, і кожен бачив щось своє.

А потім дзеркало почало тріщати…

Тріщини по поверхні дзеркала розходилися, мов блискавки, наповнюючи простір гострим дзвоном. Відбиття всередині нього здригнулися, їхні обличчя спотворилися жахом і люттю.

— Вибрати що?! — Домініка зробила крок уперед, відчуваючи, як її серце калатає. — Я не хочу, щоб хтось обирав мою долю за мене!

Її відображення в дзеркалі раптом заговорило:

— А ти впевнена, що маєш вибір?

Її голос звучав знайомо, але водночас чужо. Інша Домініка була схожою на неї, але в очах її горів темний вогонь, а навколо клубочився чорний серпанок.

Алім насупився, спостерігаючи за власним двійником, який ухмиляючись стояв у тій самій позі.

— Це пастка, — сказав він і стиснув кулаки. — Вони хочуть, щоб ми сумнівалися в собі.

— Але що станеться, якщо ми їх торкнемося? — Катя торкнулася свого амулета, намагаючись знайти підтримку.

— Не випробовуй долю, — глухо мовив Амір.

Проте було вже запізно. Їхні двійники почали рухатися, виходячи з дзеркала, а тріщини продовжували ширитися. Вони розділилися на групи, кожен стояв перед своєю темною версією.

— Це твоя слабкість, — прошепотів двійник Лео, зловісно посміхаючись. — Ти завжди ставиш інших вище за себе. Це зробить тебе слабким.

— Це моя сила! — відрубав Лео і різко відступив назад.

Алім і Амір не чекали, коли їхні темні копії атакують. Вони кинулися вперед, розуміючи, що це битва, від якої залежить їхнє майбутнє.

Домініка відчувала, як темрява намагається проникнути в її свідомість, але вона не могла дозволити собі піддатися.

— Я обираю себе, — сказала вона твердо і, зібравши всю свою силу, зробила крок вперед, розбиваючи дзеркало остаточно.

Тіні завили, розчиняючись у повітрі разом з уламками. Світло прорізало темряву, і вони відчули, як простір навколо знову змінюється.

Коли все стихло, вони опинилися в іншому місці — просторому залізному коридорі.

— І де це ми тепер? — запитав Ян, важко дихаючи.

Соломон з’явився знову, його погляд став серйозним.

— Ви наблизилися до фіналу, але остання таємниця ще не розкрита.

Друзі перезирнулися. Що ще чекало на них попереду?