Дроянда - Містичний табір для обраних, Дроянда

Друзі йшли довгим коридором, що здавався нескінченним. Повітря було важким, немов просоченим невидимою енергією. Світло ледь мерехтіло, кидаючи довгі тіні на стіни.

— Щось тут не так… — прошепотіла Домініка, стискаючи кулак.

— Ми пройшли всі випробування. Що ще може чекати на нас попереду? — буркнув Алім, озираючись навколо.

— Тиша перед бурею, — промовив Лео. Його голос звучав напружено.

Амір зупинився, відчуваючи щось незрозуміле. Його погляд зупинився на дверях в кінці коридору. Вони здавалися древніми, з вигравіруваними на них знаками, що світилися червоним.

— Ми повинні зайти туди, — сказав він, і його слова пролунали впевнено.

Друзі підійшли ближче, але раптом простір навколо почав змінюватися. Темрява загусла, а з неї виплив силует – висока фігура з червоними очима.

— Ви дійшли надто далеко, — заговорив він голосом, від якого по спині побігли мурахи.

— Хто ти? — запитав Ян, стискаючи кулаки.

— Я той, хто повинен був зупинити вас ще раніше… Але ви виявилися наполегливими. Тому зараз я дам вам останнє попередження.

Фігура підняла руку, і перед кожним із друзів з’явилися видіння – їхні страхи, їхні сумніви, їхні слабкості. Домініка побачила себе самотньою в темряві. Алім – зрадженим. Амір – у кайданах власного минулого. Лео – безсилим, а Ян – забутим.

— Це не справжнє… — прошепотіла Домініка, намагаючись переконати себе, але серце калатало в грудях.

— Якщо підете далі, втратите все. Чи готові ви до цього? — голос фігури лунав все сильніше, проникаючи прямо в їхні думки.

Друзі мовчали, кожен з них боровся з собою.

— Ми вже прийняли своє рішення, — раптом голосно промовив Лео. — І нічого не змусить нас відступити.

Фігура не відповіла, лише усміхнулася.

— Тоді йдіть… Але знайте: те, що чекає попереду, може стати вашою загибеллю.

Двері відчинилися самі по собі, і друзі, не вагаючись більше, увійшли всередину.

Попереду чекала остання правда…